Ніканор безчестить суботу 1-11; поява Онії та Єремії 12-16; перемога над Ніканором 17-36; закінчення 37-39

1
Довідався Ніканор, що вояки Юди були в самарійських місцевостях, і вирішив для певности напасти на них у день відпочинку.
2
Деякі з юдеїв, що були змушені йти за ним, казали: «Ні, не вигублюй їх таким жорстоким і нелюдським способом!
Дай радше славу дневі, що його вшанував і освятив той, хто все бачить
3
А той, тричі злочинний, спитав: «Чи є на небі Володар, який наказав святкувати день суботній
4
Ті відповіли ясно: «Так, є живий Господь, Володар неба, і то він повелів святити сьомий день
5
Тоді той відрік: «Я також володар на землі, тож наказую вам узятися за зброю та виконати царський наказОднак, не пощастило йому здійснити свій жорстокий задум.
6
Коли Ніканор, повний зарозумілої гордовитости, вирішив поставити пам'ятник на знак перемоги над військом Юди,
7
Макавей, увесь час повний надії, твердо вірив, що дістане допомогу від Господа.
8
Отож, він умовляв тих, що були при ньому, не боятися поганського нападу, але згадавши на ту допомогу, яка колись прийшла їм з неба, і сьогодні чекати перемоги, що прийде їм від Вседержителя.
9
Він підбадьорював їх словами з закону й пророків, пригадував їм бої, що їх вони були колись перенесли, і тим додав їм відваги.
10
Коли він таким робом збудив у них запал, то видав накази й водночас пригадав їм про поганське віроломство та кривоприсяжство.
11
По тому озброїв кожного з них, не так безпекою, що від щитів та списів, як певністю, яка походить від слів добрих;
оповів вірогідний сон, одне видіння, і всіх порадував.
12
А видіння було ось яке: Онія, колишній первосвященик, муж добрий і шляхетний, видом достойний, поведінкою скромний, вже з дитинства позначений всіма чеснотами, молився, піднявши руки, за юдейську громаду.
13
Потім з'явився таким самим способом інший муж, який відзначався сивиною й поважним виглядом, з дивною та незмірною величчю, яка оточувала його.
14
Заговорив же Онія, мовивши: «Це той, що братів любить і молиться багато за народ та за святе місто, Єремія, пророк Божий
15
Тут Єремія простягнув правицю, щоб дати Юді золотий меч, а даючи, так промовив:
16
«Візьми цей святий меч, дар від Бога;
ним розіб'єш ворогів
17
Піднесені на дусі чудовими словами Юди, спроможними надхнути їх на подвиг і зробити серця юнацькі мужніми, постановили вони не йти походом, але відважно наскочити й з усім завзяттям кинутися на них та рукопашним боєм вирішити справу, - бо місто, віра й храм були в небезпеці.
18
Вони менше боялися за жінок, дітей, братів та за родичів, ніж за святий храм, яким вони понад усе й найбільше піклувалися.
19
Ті, що лишилися в місті, боялися за тих, що боролися в чистому полі.
20
І як усі чекали вже на близьку розв'язку, то вороги вишикувалися до наступу й по-бойовому впорядкували війська;
слонів вони розташували з вигідного боку, а кінноту поставили на крилах, - і густими лавами рушили до бою.
21
Коли Макавей поглянув на таку безліч війська, на ту різноманітну зброю, на дикий вигляд слонів, зняв до неба руки і закликав до Господа, який чинить чуда;
бо добре знав, що не у зброї перемога, але Господь дарує її тим, що за його рішенням, гідні її.
22
У цій своїй молитві він промовляв так: «Ти, Владико, послав був за юдейського царя Єзекії свого ангела, і він винищив близько 185 000 з війська Санхериба.
23
Тож і тепер, Владико небес, пошли перед нами доброго ангела на страх і жах нашим ворогам.
24
Нехай будуть розбиті твоїм потужним рам'ям ті, що з богохульством на устах вирушили на твій святий народ».
Так він закінчив.
25
І коли війська Ніканора наступили під звуки сурем і під військові вигуки,
26
вояки Юди вдарили на ворога з благанням та молитвою.
27
Боролися руками, а серцем молились вони до Бога, і вбили не менш як 35 000; і вельми врадувалися вони на видиму Божу допомогу.
28
А як скінчили битву й поверталися звеселені назад, пізнали вони Ніканора, який лежав убитий, лицем до землі, у повній зброї;
29
під радісний гук і гомін благословили вони рідною мовою верховного Володаря.
30
Тоді той, хто цілковито, і тілом і душею, став першим оборонцем своїх громадян;
той, хто зберіг супроти своїх земляків запал юнацтва, звелів відтяти Ніканорові голову й руку з рам'ям, та й принести в Єрусалим.
31
Прибув він сам туди, скликав одноплемінників, поставив священиків перед жертовником та послав за тими, що були у твердині,
32
і показав їм голову злочинця Ніканора та й руку того блюзніра, який насмілився так зухвало підняти її проти святого дому Вседержителя.
33
Далі він звелів відтяти язик у нечестивця Ніканора й кинути його кусниками птахам, а рам'я того навісного - повісити перед храмом.
34
Тоді всі звернулись до неба, благословили хвального Господа й мовили: «Нехай буде благословенний той, хто зберіг своє житло неоскверненим
35
Щобільше, Юда наказав причепити до кріпости голову Ніканора - як видимий і наглядний для всіх знак Господньої допомоги.
36
Тоді всі одноголосно ухвалили, щоб ніколи цей день не пропустити без торжества, і святкувати тринадцятий день дванадцятого місяця, що зветься сирійською мовою Адар, один день перед днем Мардохея.
37
Ось так було з подіями за Ніканора;
а що з того часу місто зосталося в руках євреїв, то тут я закінчую своє оповідання.
38
Якщо складено його добре, то саме цього я і бажав.
Якщо ж воно менше вартісне, пересічне, то воно й є те, що було в моїй спромозі зробити.
39
І як воно буває з вином чи водою: пити їх чистими - якось недобре;
коли ж вино змішане з водою, воно справляє приємну, прекрасну насолоду.
Так і з розумом укладене оповідання чарує вуха читачів.
Тут йому й кінець.