Посвята святині 1-11; слово пригадки 12-17; старий Єлеазар 18-31

1
Незабаром цар вислав старця атенця, щоб присилував юдеїв лишити батьківські закони й не жити за Божими законами,
2
осквернити храм, що в Єрусалимі, й назвати його храмом Олімпійського Зевеса, а той, що на Гарізімі, згідно з характером мешканців того міста, - храмом Гостинного Зевеса.
3
Тяжкою, для народу докраю нестерпною була навала так великого лиха.
4
Храм же наповнили погани розпустою та пияцтвом;
вони веселилися з повіями, в святім подвір'ї зближалися з жінками і впроваджували туди негожі речі.
5
Вівтар був повний нечистих жертв заборонених законом.
6
Не вільно було ні суботу святкувати, ні дотримувати прадідівських свят, ба навіть і юдеєм називатися.
7
Людей приводили насильно щомісяця в день царських народин, щоб вони їли жертвенне м'ясо.
А як наставало свято Діонисія, примушувано їх брати участь у процесіях, увінчуватися плющем.
8
За порадою Птолемея, був виданий наказ так само поводитися з юдеями сусідніх грецьких міст і примушувати їх їсти жертвенне м'ясо;
9
а тих, що не погодяться прийняти грецьких звичаїв, мали вбивати;
так, отже, можна було бачити, яке настало горе!
10
Привели бо двох жінок, що обрізали своїх дітей;
їм прив'язано їхніх дітей до грудей і, обвівши їх прилюдно по цілому місті, скинули стрімголов з муру.
11
Про інших, що були повтікали до печер у сусідстві, щоб потайки святкувати день суботній, донесено Филипові, і їх усіх разом спалено, бо вони не могли допомогти собі, шанувавши святий день.
12
Прошу, отже, тих, що їм потрапить у руки ця книга, не розпачувати над тими нещастями, а вірити, що кари впали не погибелі ради, а на науку нашому народові;
13
бо не лишати грішників на довгий час, але негайно покарати їх - це знак великої доброти.
14
Якщо з іншими народами Владика чекає довготерпеливо, аж сповниться міра їхніх гріхів, щоб їх покарати, то з нами він вирішив інакше,
15
саме - не карати нас наприкінці, коли наші гріхи дійдуть уже до краю.
16
Ось чому він ніколи не позбавляє нас свого милосердя;
і хоч карає свій народ нещастями, та ніколи не покидає його.
17
Тільки, щоб пригадати вам, ми згадали про ці речі;
після цих кількох слів повернімось до оповідання.
18
Був тоді Єлеазар, один із найвидатніших книжників, муж уже похилий в літах, шляхетний видом;
його ж силували їсти свинину, відкривавши йому рота.
19
Та він, воліючи почесну смерть над ганебне життя, подався добровільно на місце тортур,
20
сплюнувши спершу (на м'ясо), як це й мали б робити всі, які зважились відкинути те, чого навіть з прив'язання до життя не можна їсти.
21
Ті, що були відряджені до беззаконного жертвування здавна знавши цього мужа, взяли його набік і почали його намовляти, щоб приніс м'яса, яке можна було йому споживати, сам собі зготував його та й удав начебто він їсть із жертвенного м'яса, згідно з царським наказом,
22
і тим урятував себе від смерти;
тож мав би, завдяки давній до них дружбі, зазнати людяного ставлення.
23
Та він прийняв шляхетну постанову, гідну свого віку, старечої поважности, посивілого від невтомного труду волосся, добре вихованої змалку поведінки, особливо ж згідну з святим, Богом установленим законом, то ж не вагавшися, заявив, щоб його послали на другий світ.
24
«Не годиться бо нашому вікові таке вдавати, щоб молодь не думала, що дев'ятдесятлітній Єлеазар перейшов на поганську віру,
25
та через моє лицемірство, з прив'язання до короткого та незначного життя, і сама не збилась з дороги, - а й собі щоб не накликати на старість сорому та безчестя.
26
Ба, навіть якби я й уник тепер людської кари, то рук Вседержителя ні живий, ні мертвий не уникну.
27
Тому коли я тепер помру безбоязно, то виявлюся гідним моєї старости,
28
а для молоді лишу зразок відважної та шляхетної смерти за величні й святі закони».
Це сказавши, він, не вагаючись, пішов на місце тортур.
29
Ті, що вели його й що недавно перед тим були зичливі йому, з-за слів, що їх він висказав, поставились до нього неприхильно, вважали бо ці слова за безумство.
30
Він же, готовий вмерти від ударів, застогнав і мовив: «Господь у своїй святості й у своєму знанні добре відає, що я, мавши змогу звільнитися від смерти, зношу тілом ці гіркі страждання від ударів, душею ж терплю їх радо заради страху, що його маю перед ним».
31
Отак Єлеазар помер, лишивши своєю смертю не тільки для молоді, але й для багатьох інших з народу приклад відваги та пам'ятку чесноти.