Натан докоряє Давидові 1-12; каяття Давида 13-23; народження Соломона 24-25; здобуття Рабби 26-31

1
Господь послав пророка Натана до Давида, і він прийшов до нього та сказав йому: “Було собі два чоловіки в однім місті, один багатий, а другий убогий.
2
В багатого була превелика сила овець і корів,
3
а в бідного не було нічого крім овечки, однісінької, маленької, що він її купив і годував, і вона росла в нього разом з його дітьми.
З його хліба вона їла й з його чаші пила, спала на його лоні й була йому як дочка.
4
Якось прийшов хтось У гості до багатого чоловіка, та цей пожалував узяти зо своїх власних овець і корів, щоб зготувати подорожньому, який прибув до нього, і він забрав овечку в убогого чоловіка й зготував її чоловікові, що прийшов до нього.”
5
Тоді Давид скипів великим гнівом на того чоловіка й скрикнув до Натана: “Як жив Господь!
Чоловік, що зробив те заслужив смерть.
6
А за овечку поверне вчетверо за те, що вчинив таке й не мав співчуття.”
7
Тоді Натан промовив до Давида: “Ти - той чоловік!
Так говорить Господь Бог Ізраїля: Я тебе помазав царем над Ізраїлем, я тебе врятував з руки Саула,
8
дав тобі дім пана твого й жінок пана твого на твоє лоно, дав тобі дім Ізраїля та Юди, а якщо б цього було ще замало, додав би ще того й цього.
9
Чому ж ти так зневажив Господа і вчинив те, що є злом у його очах?
Урію хеттита вбив мечем, жінку його взяв собі за жінку, його ж ти вбив мечем аммонійським.
10
І тому тепер меч навіки не відійде від дому твого за те, що ти мене зневажив і взяв жінку Урії хеттита, щоб була тобі за жінку.
11
Так говорить Господь: З твого ж власного дому нашлю лихо на тебе;
візьму твоїх жінок з-перед твоїх очей і віддам їх ближньому твому, і він буде спати з ними перед обличчям цього сонця.
12
Ти потайки чинив це, а я зроблю це явним перед усім Ізраїлем, перед очима сонця.”
13
І сказав Давид до Натана.
"Згрішив я проти Господа!” А Натан відповів Давидові: “Та Господь прощає тобі гріх твій: ти не вмреш.
14
Тільки ж за те, що ти таким учинком тяжко образив Господа, дитина, що в тебе народилась, напевно вмре.”
15
І Натан пішов додому.
Господь же вразив дитину, що вродила Давидові жінка Урії, і вона тяжко захворіла.
16
Давид благав Бога заради хлопця, постив, ходив у волосяниці, вночі ж лежав на долівці.
17
Старші в палаці робили все, щоб підняти його з землі, та він не хотів і не їв нічого з ними.
18
Сьомого дня дитина вмерла, але слуги Давида боялися йому сказати, що дитина вмерла, бо думали: “Коли, була жива дитина, ми вмовляли його, та він не слухав;
як же тепер йому сказати, що дитина вмерла?
Як уболіватиме він від цього?”
19
Але Давид помітив, що слуги перешіптуються між собою, зрозумів, що дитина вмерла, й спитав слуг: “Чи дитина вмерла?” Вони відповіли: “Вмерла.”
20
Встав тоді Давид із землі, помився, намастився, перемінив на собі одіж, пішов до Господнього дому та й поклонився.
Потім прийшов додому й велів дати собі страву, і їв.
21
Та його слуги спитали його: “Що має означати твоя поведінка?
Коли дитя було живе, ти постив і плакав, коли ж дитя вмерло, ти встав і їв.”
22
Він відповів: “Поки дитина була ще жива, я постив і плакав, бо я думав: хто знає, може Господь змилосердиться надо мною й залишить дитину живою?
23
Та тепер же, коли воно вмерло, чому б мені постити?
Хіба я можу ще його назад повернути?
Я піду до нього, а воно вже не повернеться до мене.”
24
Тоді Давид розважив Ветсавію, свою жінку, пішов до неї і зліг з нею.
Вона зачала й уродила сина, й він назвав його Соломон.
Господь полюбив його
25
і послав пророка Натана, й цей дав йому ім'я Єдідея, згідно з Господнім словом.
26
Тим часом Йоав воював проти Рабби аммоніїв й здобув Водяне Місто.
27
І послав він посланців до Давида сказати йому: “Я воював проти Рабби й захопив Водяне Місто.
28
Збери, отже, останок військового люду, обложи місто й візьми його, бо як я його здобуду, воно назветься моїм ім'ям.”
29
Тоді Давид зібрав усе військо, двигнув на Раббу, воював проти неї й здобув її.
30
Він зняв з голови Мілкома вінець, який важив талант золота й мав у собі дорогий камінь;
і покладено його на голову Давида.
Вивіз також із міста здобичі превелику силу.
31
Людей же, що були в ньому, вивів і поставив їх до пил, залізних приладь та сокир залізних;
заставив їх і цеглу виробляти.
Так він чинив з усіма аммонійськими містами.
Потім Давид повернувся зо своїм військом у Єрусалим.