Смуток Давила за Авесаломом 1-16; Давид прощає Семеєві та Мерібаалові 17-31; Давид і Барзіллай 32-40; спір між Ізраїльтянами та юдеями 41-44

1
Тоді зворушився цар і пішов до горниці над ворітьми, заплакав і так говорив, плачучи: “Сину мій Авесаломе, сину мій!
Сину мій, Авесаломе!
О, щоб я був умер замість тебе!
Авесаломе, мій сину, сину мій!”
2
Тим часом донесли Йоавові: “Слухай, цар плаче та сумує за Авесаломом!”
3
І обернулась того дня перемога в жалобу всього народу, бо народ почув того дня, що цар уболіває над своїм сином.
4
Тому входив того дня народ крадькома в місто, як прокрадається засоромлене військо, що втекло в часі бою.
5
Цар же закрив собі обличчя й кричав уголос: “Сину мій Авесаломе, Авесаломе.
мій сину, мій сину!”
6
І ввійшов Йоав до царя в дім і каже: “Сьогодні покрив ти соромом обличчя усіх твоїх слуг, що спасли нині життя твоє, твоїх синів, твоїх дочок, твоїх жінок і твоїх наложниць,
7
бо ти любиш тих, хто тебе ненавидить, і ненавидиш тих, хто тебе любить!
Ти бо сьогодні показав, що воєводи й слуги У тебе ніщо;
бо тепер я знаю, що як би Авесалом був живий, а всі ми сьогодні вмерли, ти був би нині задоволений.
8
Ото вставай тепер, вийди та й промов приязно до твоїх слуг, бо, клянусь Господом, коли ти не вийдеш, цієї ж ночі ніхто не зостанеться з тобою.
А це буде гірше тобі за все лихо, що спало на тебе від твоєї молодости.”
9
Тож устав цар і сів у брамі.
І сповіщено всьому народові: “Дивіться, цар сидить у брамі.” І ввесь народ прийшов перед царя.
Ізраїльтяни ж порозбігались - кожен у свій намет.
10
Увесь народ - в усіх колінах ізраїльських - ремствував, кажучи: “Цар спас нас із рук ворогів наших, це ж він урятував нас з рук філістимлян, а тепер йому довелось утікати з краю від Авесалома.
11
А щодо Авесалома, що його ми помазали над нами, то він упав у бою.
Чому ж ото вагаєтесь, щоб привернути царя?”
12
Цар Давид послав так сказати священикам - Цадокові й Евіятарові: “Говоріть зо старшими Юди й скажіть: Чому ви маєте бути останні, щоб привернути царя в його дім?
І те, що говорилось у цілім Ізраїлі, дійшло було до царя в його дім.
13
Ви ж мої брати, моя кість і моє тіло;
чого ж ви хочете бути останні, щоб привернути царя?
14
Та й Амасові скажіть: Чи ти ж не моя кість і не моє тіло!
Нехай Бог мені відплатить і гіршим, якщо ти не будеш у мене відтепер начальником над військом замість Йоава!”
15
І прихилив він собі серце всіх людей Юди, всіх як одного чоловіка, і вони послали сказати цареві: “Вертайсь назад - сам і всі твої слуги.”
16
Тож повернувся цар і прибув до Йордану, а юдеї прийшли у Гілгал, щоб зустрічати царя й переправити його через Йордан.
17
Та й Семей, Герів син, веніяминянин з Бахуріму, теж поспішив і прибув з людьми Юди назустріч цареві Давидові.
18
Мав він із собою тисячу чоловік з веніяминового коліна й Ціву, слугу Саулового дому, з його п'ятнадцятьма синами і дванадцятьма слугами.
І прибули вони до Йордану ще перед царем.
19
Перейшли вони вбрід, щоб переправити царську родину й стали йому до послуг.
Семей, Герів син, упав перед царем, як цей мав переправлятись через Йордан.
20
І каже він до царя: “Нехай мій пан не вважає мене винним, ані не пам'ятає того, чим твій раб провинився того дня, коли цар, мій пан, виходив з Єрусалиму.
Нехай цар не бере того до серця!
21
Бо твій раб знає, що згрішив;
але дивися, сьогодні я прийшов перший з усього Йосифового дому, щоб вийти назустріч, моєму панові.”
22
Але Авішай, син Церуї, відповів, кажучи: “Чи не повинен Семей піти на смерть за те, що проклинав Господнього помазаника?”
23
Та Давид сказав: “Яке діло я маю з вами, сини Церуї, що ви сьогодні стаєте як мої противники?
Чи ж мав би сьогодні хтось згинути в Ізраїлі?
Хіба ви не знаєте, що я сьогодні цар над Ізраїлем?”
24
І каже цар до Семея: “Ти не помреш!” І поклявсь йому цар.
25
Мерібаал, Саулів нащадок, теж вийшов назустріч цареві.
Не мив він своїх ніг і не розчісував бороди, і не прав своєї одежі з того дня, як цар відійшов, до того дня, поки він повернувся здоровий.
26
А коли прийшов він з Єрусалиму назустріч цареві, цар спитав його: “Чому не пішов ти зо мною, Мерібаале!”
27
Той відповів: “Царю, мій пане, мій слуга обманув мене, бо твій раб сказав був: Осідлаю я собі ослицю, на яку сяду й поїду за моїм царем, бо твій слуга кривий.
28
Отож оббрехав він твого раба перед царем, моїм паном, але цар, мій пан, як той янгол Божий, тому вчини, що добре в твоїх очах.
29
Вся бо родина мого батька на смерть заслужила собі перед царем, моїм паном, проте ти поставив твого слугу між тих, що їдять з твого столу.
Та й яке ж у мене ще право взивати до царя?”
30
Відповів йому цар: “Та чого ти так розводишся словами?
Я вирішив: ти й Ціва поділитесь посілістю.”
31
Тоді Мерібаал каже до царя: “То нехай радше забере собі все, бо ти пан мій, цар, здоров вернувсь до себе додому.”
32
Барзіллай-гілеадянин зійшов з Рогеліму й пішов із царем до Йордану, щоб провести його до річки.
33
Був Барзіллай вельми старий.
Було йому вісімдесят років.
То він харчував царя за його побуту в Махнаїмі, бо був він людиною вельми заможною.
34
І цар каже Барзіллаєві: “Ходи зо мною, я влаштую тебе в себе в Єрусалимі.”
35
Барзіллай же каже цареві: “Скільки то ще років мого життя, щоб мені йти з царем у Єрусалим?
36
Вісімдесят років мені тепер.
Чи ж: можу я розрізнити між добрим і злим?
Чи твоєму слузі смакує те, що він їсть або що п'є?
Чи можу ще я слухати голос співаків та співачок?
Чого ж то твій слуга мав би бути ще тягарем цареві, моєму панові?
37
Тільки трохи твій слуга проведе царя за Йордан.
І за що цар віддячуватиме мені такою милістю?
38
Дозволь, нехай твій раб повернеться, щоб умерти у своїм родиннім місті коло гробу мого батька й моєї матері.
Але нехай твій слуга Кімгам іде з царем, моїм паном.
Зроби з ним, що тобі довподоби.”
39
І відповів цар: “Нехай Кімгам іде зо мною, я зроблю йому те, що тобі подобається.
Що б не забажав від мене, зроблю для тебе
40
Тоді народ перебрів Йордан, і цар теж перейшов.
І поцілував цар Барзіллая та поблагословив його, і той повернувся додому.
41
Далі пішов цар до Гілгалу, Кімгам же ішов з ним.
Увесь народ Юди, як також: і половина народу ізраїльського, проводжали царя.
42
Та прийшли всі мужі ізраїльські до царя й питають царя: “Чому наші брати, мужі Юди, викрали тебе й переправили через Йордан царя й увесь його дім та й усіх людей Давида з ним?”
43
І відповіли мужі Юди мужам ізраїльським: “Бо цар .
наш родич;
і чого ви сердитесь за це?
Чи ми їли щось від царя або одержали щось від нього?”
44
І відповіли мужі ізраїльські мужам Юди кажучи: “Ми маємо десять часток у царя, ба й більше - ми скоріше первородні від вас.
Навіщо ж ви зневажаєте нас?
Чи ж наш голос не був перший, щоб повернути нашого царя назад?” Але слова мужів Юди були сильніші, ніж слова мужів ізраїльських.