Пророцтво Натана Давидові 1-17; Давид молиться 18-29

1
Тепер, коли цар жив у своїм палаці, дав Господь йому спокій від усіх його ворогів навколо,
2
тож промовив цар до пророка Натана: “Оце я живу в кедровім палаці, а ковчег Божий стоїть посеред намету!”
3
І відповів Натан цареві: “Все, що маєш на серці, йди й чини, бо Господь з тобою.”
4
Але тієї ж самої ночі прийшло слово Господнє до Натана:
5
“Іди й скажи рабові моєму Давидові: так Господь говорить: Чи ти будуватимеш мені дім на мешкання?
6
Бо я не жив у домі від того дня, як вивів синів Ізраїля з Єгипту, й по цей день: я ввесь час ходив у наметі як у житлі.
7
Чи я ж за ввесь час той, поки блукав із синами Ізраїля, промовив хоч би слово до котрогось із суддів Ізраїля, яких я призначував пасти мій народ Ізраїля: чому, мовляв, ви не збудуєте мені кедрового дому?
8
Оце ж скажи слузі моєму Давидові: так каже Господь Сил: Я взяв тебе від отари з пасовиська, щоб ти був князем над моїм народом, над Ізраїлем.
9
Я був з тобою всюди, куди ти ходив.
Я викорінював усіх твоїх ворогів з-поперед тебе й зробив великим ім'я твоє, як ім'я тих, що найбільші на землі.
10
Я призначу місце моєму народові Ізраїлеві і насаджу його, й він буде на ньому жити й не зазнає більш тривоги, бо беззаконні не будуть більш його гнобити, як раніше,
11
з того часу, як я поставив суддів над моїм народом Ізраїлем.
Дам тобі спокій від усіх твоїх ворогів.
І оце Господь звіщає тобі, що він збудує тобі дім.
12
А як сповняться твої дні й ти спочинеш з твоїми батьками, я поставлю по тобі твоє потомство, що вийде з твого лона, й утверджу його царство.
13
Він збудує дім імені моєму, і я скріплю його царський престіл навіки.
14
Я буду його батьком, а він буде мені сином;
коли ж він провиниться, я покараю його людською різкою й людськими карами:
15
милости ж моєї від нього не відніму, як я відняв її від Саула, якого я відкинув перед тобою.
16
Твій дім і твоє царство передо мною повіки існуватиме, і престол твій закріпиться повіки.”
17
Згідно з тими словами й усіма цими видіннями переказав усе Натан Давидові.
18
Тоді цар Давид увійшов у намет і, сівши перед Господом, промовив: “Хто я, о Господи, мій Владико, і що таке мій дім, що ти привів мене аж до того?
19
І то ще мало видалось у твоїх очах, о Господи, мій Владико;
ти поширив також обітниці твої на дім твого слуги геть на часи далекі.
І ти показав мені грядучі покоління людей, Господи, мій Боже!
20
Що ще Давид може тобі сказати?
Ти знаєш твого слугу, Господи, мій Боже!
21
Задля твого слова й з твого серця ти чиниш те, що відкриваєш усю оту велич слузі твоєму.
22
Тим то ти великий єси, Господи, мій Владико, і рівного тобі немає й немає Бога, крім тебе, за всім тим, що ми нашими вухами чули.
23
Чи ж є якийсь другий народ на світі, як твій народ Ізраїль, народ, єдиний на землі, до якого Бог приходив, щоб його визволити й викупити його для себе як народ, щоб дати йому ім'я, і вчинити задля твоєї землі великі та страшні речі, прогнавши народи і богів з-перед твого народу, що його ти визволив з Єгипту?
24
Ти встановив собі твій народ Ізраїля твоїм народом повіки, і ти, Господи, став його Богом.
25
А тепер, Господи Боже, держи те слово, що ти мовив про слугу твого й його дім, повіки й зроби так, як мовив.
26
Тоді звеличиться повіки твоє ім'я, і тоді скажуть: Господь Сил - Бог над Ізраїлем!
І дім слуги твого Давида твердо стоятиме перед тобою.
27
Бо то ти, Господи Сил, Боже Ізраїля об'явив твоєму слузі, кажучи: Збудую тобі дім!
Тому слуга твій і насміливсь був молитися до тебе в такій молитві.
28
Отож, Господи, мій Владико, ти - Бог, і твої слова - правда, й ти дав цю радісну обітницю слузі твоєму.
29
Зволь же благословити дім слуги твого, щоб він вічно стояв перед тобою, бо ти, Господи, мій Боже, мовив, і твоїм благословенням дім слуги твого буде благословен повіки.”