У дорозі через Малу Азію 1-8; Павло подається до Македонії та проповідує у Филиппах 9-15; ув'язнення Павла й Сили 16-24; звільнення і хрищення в'язничного 25-40

1
І він прибув у Дербу і Лістру.
А був там один учень, Тимотей на ім'я, син однієї жінки, віруючої юдейки, а батька грека.
2
Він мав добру славу між братами Лістри й Іконії.
3
Павло хотів узяти його з собою і, взявши, обрізав із-за юдеїв, що були в тих місцях;
усі бо знали, що його батько був грек.
4
Якже проходили через міста, передавали їм, щоб берегти ті постанови, що їх були схвалили апостоли і старші в Єрусалимі.
5
Отак Церкви утверджувались у вірі й росли числом щоденно.
6
Вони пройшли через Фригію і Галатський край, а Дух Святий заборонив їм звіщати слово в Азії.
7
Дійшовши до Місії, вони пробували пройти у Вітинію, та Дух Ісуса їм того не дозволив,
8
і, пройшовши Місію, прибули до Троади.
9
Аж тут з'явилось Павлові вночі видіння: один македонець стоїть і, благаючи його, каже: «Перейди в Македонію і допоможи нам.»
10
Як тільки він побачив це видіння, ми зараз же старались вийти в Македонію, зрозумівши, що Бог нас покликав звіщати їм Євангелію.
11
Відпливши з Троади, ми подались просто на Самотракію, а другого дня на Неаполь,
12
звідти ж направилися на Филиппи, столичне місто частини Македонії -(римської) колонії.
Ми перебули днів кілька у тім місті.
13
Суботнього ж дня вийшли поза браму над річку, де звичайно відбувалася молитва, та й посідавши, розмовляли з жінками, що там були зійшлися.
14
А слухала нас одна жінка, на ім'я Лідія, купчиха кармазином з міста Тіятир, що почитала Бога.
Господь відкрив їй серце так, що вона вважала на слова Павлові.
15
Коли ж охристилася вона і її дім, запросила нас, кажучи: «Як ви мене визнали за вірну Господові, ввійдіть і перебувайте у моїм домі.» І примусила нас.
16
Іншим разом, як ми йшли на молитву, зустріла нас одна служниця, що мала духа віщуна, і віщуванням справляла панам своїм великий заробіток.
17
Ідучи слідом за Павлом і за нами, вона кричала: «Ці люди - слуги Всевишнього Бога, які звіщають вам путь спасіння
18
Чимало днів вона таке робила.
Набридло це Павлові й, повернувшися, він сказав до духа: «Велю тобі ім'ям Ісуса Христа вийти з неї!» І в ту ж мить він вийшов.
19
Побачивши її пани, що їхня надія на заробіток пропала, схопили Павла й Силу і потягли на майдан до влади.
20
Привівши ж їх до воєвод, сказали: «Ці люди колотять наше місто;
це юдеї.
21
Вони навчають звичаїв, яких нам, римлянам, не дозволено ані приймати, ані виконувати
22
І натовп кинувся на них спільно, а воєводи, здерши з них одежу, звеліли їх сікти різками;
23
завдавши їм чимало ран, кинули у в'язницю, наказавши тюремникові пильно стерегти їх.
24
Він же, прийнявши такий наказ, вкинув їх у в'язницю до самої середини й забив їх ноги у колоди.
25
Павло та Сила опівночі молилися і співали Богу, а в'язні слухали їх.
26
Раптом зчинився землетрус великий, так що підвалини в'язниці затряслися: зненацька відчинилися всі двері, і кайдани на всіх розв'язалися.
27
Якже прокинувся тюремник і побачив відчинені темничні двері, витяг меч і хотів себе вбити, гадаючи що в'язні повтікали.
28
Аж тут Павло скрикнув голосом великим, кажучи: «Не завдавай собі ніякого лиха, всі бо ми тут!»
29
І, попросивши світла, тюремник ускочив до в'язниці й, тремтячи, кинувсь у ноги Павлові та Силі;
30
а вивівши їх звідти, мовив: «Панове, що мені слід робити, щоб спастися
31
Ті відповіли: «Віруй у Господа Ісуса, і спасешся ти і твій дім.»
32
І вони йому звіщали слово Господнє і всім, що були в його домі.
33
А він, узявши їх тієї години вночі, обмив їхні рани й охристився з усіма своїми.
34
Як же запровадив їх до себе в господу, то накрив стіл і веселився з усім домом, який увірував в Бога.
35
Коли настав день, воєводи послали лікторів, кажучи: «Відпусти тих людей
36
Тюремник доніс ті слова Павлові: «Прислали воєводи, щоб вас відпустити;
виходьте ж тепер і йдіть собі в мирі
37
Але Павло промовив до них: «Нас, римлян, без судової розправи прилюдно вибили різками і кинули в тюрму, а тепер потай нас виганяють?
Ні бо!
Нехай самі прийдуть і виведуть нас!»
38
Ліктори донесли ці слова воєводам.
А ті, почувши, що вони римляни, злякались
39
і, прийшовши, попросили в них вибачення;
а як вивели, попросили вийти з міста.
40
Вони, вийшовши з в'язниці, зайшли до Лідії і, побачившися з братами та втішивши їх, вийшли.