Петро та Йоан перед синедріоном 1-22; християни моляться 23-31; життя перших християн 32-37

1
Коли вони ще промовляли до народу, надійшли священики, наставник храму й садукеї,
2
незадоволені тим, що вони народ навчають та звіщають в Ісусі воскресіння мертвих,
3
і наклали на них руки та й кинули їх у в'язницю аж до ранку, бо вже був вечір.
4
Однак, багато з тих, що чули слово, увірували, а число чоловіків - було яких 5 000.
5
На другий день зібралися їхні начальники, старші та книжники в Єрусалим,
6
і первосвященик Анна, і Каяфа, і Йоан, й Олександер, і скільки було з первосвященичого роду.
7
Вони поставили їх посередині й питали: «Якою силою або яким ім'ям ви це зробили
8
Тоді Петро, наповнений Духом Святим, до них промовив: «Начальники народу й старші!
9
Коли вже нас допитують сьогодні про добре діло, зроблене недужому, і як він став здоровим,
10
то нехай буде відомо всім і всьому народові ізраїльському, що ім'ям Ісуса Христа Назарянина, якого ви розіп'яли, а якого Бог воскресив з мертвих, - ним цей стоїть здоровий перед вами.
11
Він - отой камінь, яким ви, будівничі, знехтували і який став головним на розі.
12
І нема ні в кому іншому спасіння, бо й імени немає іншого під небом, що було дане людям, яким ми маємо спастися
13
Побачивши сміливість Петра і Йоана та зрозумівши, що вони люди неписьменні й невчені, дивувались і спізнали, що вони були з Ісусом;
14
та бачивши, що вилікуваний чоловік стоїть з ними, не могли нічого сказати проти.
15
Звелівши вивести їх з синедріону, вони почали радитися між собою і говорили:
16
«Що нам із цими людьми робити?
Бож вони зробили явне чудо;
воно стало відомим всім мешканцям Єрусалиму, і заперечити його ми не можемо.
17
Але, щоб воно більше не поширювалося в народі, ми заборонимо їм під загрозою не говорити більш в це ім'я нікому з людей
18
І покликавши їх, наказали, щоб вони ні слова не говорили, ані не навчали іменем Ісуса.
19
Та Петро і Йоан сказали їм у відповідь: «Чи воно справедливо перед Богом вас більше слухати, ніж Бога, - розсудіть!
20
Не можемо бо ми не говорити про те, що самі бачили та чули
21
Ті, погрозивши знов їм, бо не знайшли нічого, за що б їх покарати, відпустили їх задля народу, всі бо прославляли Бога за те, що сталося.
22
Чоловік же, над яким сталося це чудо оздоровлення, мав понад сорок років.
23
А як їх відпустили, вони прибули до своїх і розповіли, що первосвященики і старші до них сказали.
24
Ці, вислухавши, однодушно піднесли голос до Бога й сказали: «Владико!
Ти створив небо і землю, і море, і все, що в них є.
25
Ти сказав Духом Святим через уста батька нашого Давида: Чого заметушилися погани й задумали народи марне?
26
Царі землі зібралися, і князі зійшлися докупи на Господа і на помазаника його.
27
Зійшлися бо справді у цім місті проти слуги твого святого Ісуса якого ти помазав, Ірод і Понтій Пилат з поганами й людьми ізраїльськими,
28
зробити те, що твоя всемогутність і мудрість уже наперед були постановили, щоб сталося.
29
І нині, Господи, споглянь на їхні погрози й дай твоїм слугам з повною сміливістю проповідувати твоє слово.
30
Простягни твою руку на вилікування, нехай стаються знаки і чудеса іменем святого слуги твого Ісуса
31
А як вони молилися, затряслось те місце, де вони зібралися, і всі сповнилися Святим Духом, і сміливо звіщали слово Боже.
32
Громада вірних мала одне серце й одну душу, і ні один не називав своїм щось з того, що кому належало, але все в них було спільне.
33
Апостоли з великою силою свідчили про воскресіння Господа Ісуса й були всім вельми любі.
34
Тому й ніхто з них не був у злиднях, бо ті, що були власниками земель або мали доми, їх продавали, приносили гроші за продане
35
та й клали в ноги апостолів, - і роздавалось це кожному за його потребою.
36
А Йосиф, якого апостоли прозвали Варнавою, що значить син утіхи, левіт, родом з Кіпру,
37
мав поле;
продавши його, він приніс гроші й поклав у ногах апостолів.