Пісня Пророка 1-43

1
«Вслухайтесь небеса, я промовлятиму, слухай слів моїх, земле!
2
Нехай, як дощ, накрапає моя наука, росою хай розіллється моє слово, як волога на травицю і як дощ рясний на рослину.
3
Бо ім'я Господнє прославляю: воздайте славу нашому Богові!
4
Він - скеля;
звершені його діла, бо всі його дороги - справедливість;
Бог - вірність, без жадної омани, він справедливий і правий!
5
Зневажали його ті, що не сини йому більше, а кодло крутіїв зрадливих!
6
То так оддячуєш Господеві, народе глупий, нетямущий?
Хіба ж не він- твій батько, твій Творець, що створив тебе і тебе підтримує?
7
Згадай лишень дні здавен-давні, збагни літа від роду й до роду!
Спитай у батька, й він звістує тобі, у людей старих, вони ж тобі повідають.
8
Коли Всевишній призначав людям насліддя, коли розділяв народи, то встановив народам межі, за числом синів Ізраїля:
9
Господня ж частина - народ його, Яків - уділ його насліддя.
10
Господь знайшов його в краю пустиннім, у дикій пустелі, що її виття звірів наповнює, і заходивсь його пестити, за ним ходити, та берегти, мов зіницю ока.
11
Як орел манить (до злету) своїх малят і над орлятами ширяє, так простер він крила, підхопив його та й поніс на своїх перах.
12
Господь один водив його, не було з ним чужого бога.
13
Водив його по вершинах краю, годував його плодами поля;
давав йому мед зо скелі ссати й олію з каменя твердого;
14
Коров'ячу сметану й молоко овече, разом із туком ягнят, башанських баранів, козлів, з тучним зерном пшениці, і пив ти кров грона - вино шипуче.
15
Потовстішав Єшурун та й вибуяв;
став ситний, вгодований, грубий;
і покинув Бога, що створив його, зневажив скелю, що його врятувала.
16
Вони розсердили його божищами чужими, гидотами його роздратували.
17
Жертву приносили бісам, не Богові, богам, яких і не знали досі;
новим, які поприходили недавно, яких батьки їхні не шанували.
18
Скелю, що привела тебе на світ, ти занехаяв, забув про Бога, що породив тебе.
19
Побачив те Господь і відкинув у гніві власних синів і дочок власних.
20
Та й промовив: Сховаю лице моє від них, і побачу, який кінець їх буде;
вони бо - кодло перевертнів, діти, що вірности не мають.
21
Вони збудили ревнощі мої небогом, розгнівали мене своїми бовванами;
а я збуджу їх ревнощі ненародом, я роздратую їх - людом глупим.
22
Бо вогонь мого гніву загорівся;
горить аж до Підземелля-Прірви;
він пожирає землю з її плодами, спалює підніжжя гір.
23
Нагромаджу на них нещастя, витрачу проти них стріли мої;
24
Вони загинуть з голоднечі, їх спалить жар і чума люта.
Зуби звірів пошлю на них і отруту плазунів.
25
Ззовні меч убиватиме, а всередині - жах, і юнака, й юначку, і немовлятко із сивим дідом.
26
Сказав би я: знищу їх, край покладу їхній пам'яті в людей;
27
Якби я не боявся глуму ворога, Щоб гнобителі їхні, побачивши те, не казали: Рука наша потужна, а Не Господь усе це вчинив.
28
Це ж народ, позбавлений глузду, і розуму в них немає.
29
Якби вони були розумні, то збагнули б, зрозуміли б, який кінець їм буде.
30
Як міг би один тисячу гнати, а двоє - пустити врозтіч десять тисяч, якщо б їхня Скеля не видала їх на поталу, якби Господь їх не покинув?
31
Та не така їхня скеля, як наша Скеля, самі й вороги наші так судять.
32
Лоза бо їхня - лоза содомська, вона з полів гоморських;
їхній виноград - полин, гіркота - їхні грона.
33
Вино їхнє - їдь гадюча, погубна отрута гадів.
34
Хіба ж не сховане це в мене, не під печаттю в мене в скарбниці?
35
Мені належить помста й відплата, коли нога в них похитнеться;
бо день загибелі їхньої близько, недоля незабаром їх вразить.
36
Бо Господь судитиме народ свій і змилується над своїми рабами, як побачить, що зникла сила, що нема вже більш ні раба, ні володаря.
37
Тоді він скаже: Де ж їхні боги, скеля, до якої прибігали?
38
Де ті, що тук їхніх жертв їли, що вино возліянь їхніх пили?
Хай встануть і хай вам допоможуть, хай охороною вам будуть!
39
Дивіться отже, що я, я - Бог, і нема Бога окрім мене;
я вбиваю і оживляю, завдаю ран і зцілюю;
ніхто з руки моєї не врятується.
40
Бо я зведу руку мою до неба і скажу: Я живу вічно!
41
Я вигострю блискучий меч і візьму в свою руку справедливість.
Тож помщуся на моїх ворогах і ненависникам своїм відплачу.
42
Напою кров'ю мої стріли, а меч свій нагодую м'ясом, кров'ю забитих і полонених, розкуйовдженими головами ворогів.
43
Радуйтеся, народи, з його людом;
бо він помститься за кров своїх рабів, він помститься на ворогах своїх, землі ж своїй, своєму народові простить
44
Прийшов Мойсей і промовив усі слова тієї пісні, до вух народові, він сам і Ісус Навин.
45
Коли Мойсей скінчив промовляти ці слова до всього Ізраїля,
46
то сказав ще їм: «Візьміть собі до серця всі слова, якими я вас сьогодні остерігаю, і повідайте їх вашим дітям, щоб вони виконували пильно слова цього закону.
47
Бо це не пусте для вас слово;
це - життя ваше, цим словом ви житимете довго на землі, куди ви, перейшовши Йордан, ідете, щоб її зайняти
48
Того ж самого дня промовив Господь до Мойсея словами:
49
«Зійди на ці гори Аварім, на Нево-гору, яка в землі Моав, проти Єрихону, і подивись на Ханаан-землю, яку даю синам Ізраїля у власність;
50
ти помреш на горі, що на неї зійдеш, і приєднаєшся до свого народу, як Арон, твій брат, помер на Гор-горі і приєднався до свого народу,
51
бо ви були мені невірні серед синів Ізраїля над водами Меріва-Кадешу, у Сін-пустині, тим що не явили своєї святости серед синів Ізраїля.
52
Ось чому ти її тільки побачиш перед собою, туди ж не ввійдеш, у ту землю, що її я дав синам Ізраїля