- Пролог 1-11; марність людського знання 12-18
- 1
- Слова Когелета, Давидового сина, царя в Єрусалимі.
- 2
- Марнота марнот, каже Когелет, марнота марнот - геть усе марнота.
- 3
- Що за користь людині з усіх її трудів, які вона завдає собі під сонцем?
- 4
- Рід відходить і рід приходить, земля ж перебуває повіки.
- 5
- Так само і сонце сходить, і сонце заходить і поспішає до свого місця, де має сходити.
- 6
- Вітер віє на південь, і звертає на північ: знай крутиться та й крутиться, повіваючи, та й знов повертається до своїх кругобігів.
- 7
- Усі ріки течуть у море, та море не наповнюється.
До місця, звідки течуть ріки, туди вони повертаються знову.
- 8
- Усякі речі втомлюють людину, а чому - ніхто не каже.
Око не насититься баченим, вухо не наповниться слуханим.
- 9
- Те, що було, є те саме, що буде;
те, що зробилось, є те саме, що зробиться.
Нема нічого нового під сонцем.
- 10
- Як є щось, про що кажуть: «Глянь: ось нове!» - то воно вже давно було у віках, які були перед нами.
- 11
- Немає згадки про минулих, та й про тих, що будуть потім, - не згадають про них ті, що прийдуть опісля.
- 12
- Я, Когелет, був царем над Ізраїлем в Єрусалимі.
- 13
- Віддався я всім серцем розслідуванням та мудрим вивідуванням усього, що під сонцем.
Це ж невдячне заняття, що Бог дав людям, щоб вони клопоталися.
- 14
- Я бачив усе, що діється під сонцем, і що ж?
Усе марнота й гонитва за вітром.
- 15
- Криве не може стати прямим, і того, що бракує, не можна полічити.
- 16
- Подумав я у серці: ось я придбав собі велику і глибоку мудрість, понад усіх, що були передо мною над Єрусалимом, і серце моє дознало велемудрости й знання.
- 17
- Я віддався моїм серцем, щоб спізнати мудрість, спізнати глупоту і безумство, і я довідався, що й це гонитва за вітром,
- 18
- бо у великій мудрості - велика журба, хто додає знання, додає страждання.
|