Утиски 1-3; поміркованість 4-6; користі спільноти 7-12; запобігання ласки в людей - марнота 13-17

1
І знов побачив я всі утиски, що кояться під сонцем: пригноблені в сльозах, а утішителя немає;
від рук гнобителів - насильство, а втішника немає.
2
І проголосив я мертвих, що вже вмерли, щасливішими від живих, які ще живуть,
3
а ще ліпшим від одних і других того, який ще не жив, тож не бачив лихих діл, що діються під сонцем.
4
Помітив я також, що всякий труд, що всяка в ділах спритність -то тільки обопільна заздрість: це теж лиш марнота й гонитва за вітром.
5
Дурний складає руки і їсть власне тіло.
6
Ліпша повна жменя спокою, аніж дві пригорщі повні труду та гонитви за вітром.
7
Бачив я ще й іншу марноту під сонцем.
8
Людина собі самотня, нікого другого не має;
ні сина в неї, ані брата, а праці її нема краю, очі її не насичуються багатством.
Для кого я працюю та позбавляю себе щастя?
Це теж лиш марнота й лихий клопіт.
9
Двом ліпше, ніж одному, вони бо мають ліпшу користь із своєї праці.
10
Бо як упадуть, один одного підніме.
Горе ж одному, як упаде, і нема нікого, щоб його підвести.
11
Так само, як лежать удвох - їм тепло;
одному ж як загрітись?
12
Наскочить на одного хтось, удвох проти нього стануть;
троїста нитка не так хутко рветься.
13
Ліпший юнак убогий та розумний, ніж цар старий та дурний, що вже не годен слухати поради;
14
він бо із тюрми виходить царювати, дарма що в його царстві народивсь убогим.
15
Бачив я всіх живих, що під сонцем ходять, як вони коло юнака, коло другого, товпляться, що мав на його місце стати.
16
Безліч було народу, усіх тих, котрим він перед вів;
та ті, що прийдуть потім, не будуть ним раді.
Це теж марнота й гонитва за вітром.
17
Вважай на свої ноги, як ідеш у дім Божий.
Приступай слухняно: це ліпше, ніж коли дурні приносять жертви;
вони бо не знають, що вони зло чинять.