Багатства не можуть дати щастя 1-7; життєвих загадок не розгадати 8-12

1
Є і таке лихо, що бачив я під сонцем, і гнобить воно вельми людину:
2
дасть кому Бог багатство, скарби й честь, і не бракує йому нічого з того, чого він міг би забажати.
Та не дає йому Бог змоги тим користатись, і споживає те чужинець: це марнота й болюче лихо.
3
Якби хтось мав зо сто дітей і прожив літ багато, та численні були дні життя його, а душа його не зазнала щастя, та й похорону він не мав би, - то я кажу, що передчасний викидень щасливіший від нього:
4
бо він у марноту приходить і в темряву відходить, і його ім'я повите темрявою.
5
Не бачив він і не знав сонця, і цьому спокійніше, ніж тому.
6
Хоч би прожив той дві тисячі років, та щастя не зазнав, - хіба ж не всі в одне простують місце?
7
Вся праця чоловіка лиш для рота, та бажань його все одно не виконати.
8
Чим ліпший мудрий від дурного або бідний, що знає, як на світі жити?
9
Ліпше те, що бачать очі, аніж: жаданнями літати.
Та й це теж марнота й гонитва за вітром.
10
Те, що існує, ім'я його вже було висловлене;
відомо, що таке людина, й що вона не може правуватися з тим, хто від неї дужчий.
11
Що більше слів, то більше марноти: а що з того людині?
12
Хто знає, що добре для людини за час її короткого та марного життя, яке наче тінь проходить?
Хто звістить людині, що буде по ній під сонцем?