Покликання Ісаї - йому не повірять

1
Того року, коли помер цар Уззія, бачив я Господа на високім і піднесенім престолі;
поли його риз наповнювали храм.
2
Над ним стояли серафими.
Кожен мав по шість крил: двома закривав собі кожен обличчя, двома закривав ноги, а двома - літав.
3
І кликали один до одного: «Свят, свят, свят Господь сил;
вся земля повна його слави
4
Підвалини порогу хитались від того гомону, а дім став повен диму.
5
І я сказав: «Горе мені!
Пропав я!
Бо я людина з нечистими устами, і живу я між людьми з нечистими устами, мої ж очі бачили Царя, Господа сил.»
6
І підлетів до мене один із серафимів з жаріючим вуглем у руці, що взяв його кліщами з жертовника.
7
Він приторкнувся ним до моїх уст і мовив: «Приторкнулось оце до твоїх уст і взято від тебе твою беззаконність, і зник гріх твій
8
Тоді почув я голос Господній, що говорив: «Кого б мені послати?
Хто нам піде?» І сказав я: «Ось я, пошли мене
9
І відказав він: «Іди й промов до цього люду: Слухайте добре, та не розумійте!
Дивіться добре, але не знайте!
10
Зроби затверділими серце цього люду, затули його вуха, закрий його очі, щоб він не бачив своїми очима, щоб він не чув своїми вухами, щоб його серце не розуміло, щоб не вилікувався знову
11
І я сказав: «Докіль, о Господи?» А він відказав: «Докіль не опустіють міста й не обезлюдніють, і хати будуть без людей і край зовсім опустіє.
12
Господь прожене людей, і пусто-глухо посеред країни стане.
13
І коли б іще десята частина зосталась у ній, то й вона теж буде спустошена, як теребинт і дуб, від яких, якщо їх зрубати, зостається пень.
Той його пень - святе насіння