Суддя Єфта 1-11; посольство до аммонського царя 12-28; обітниця 29-40

1
Єфта, гілеадій, був муж хоробрий;
а був він син блудниці, -батько ж Єфти був Гілеад.
2
Жінка Гілеада породила йому також синів.
І коли повиростали сини його жінки, то й прогнали Єфту, кажучи йому: “Нема тобі спадщини в домі нашого батька, бо ти син другої жінки.”
3
І втік Єфта геть від братів своїх і оселився в краю Тов.
Збирались до Єфти пройдисвіти та й мандрували за ним.
4
Після якогось часу розпочали сини Аммона Війну з Ізраїлем.
5
Як же розпочали сини Аммона війну з Ізраїлем, пішли старші гілеадські, щоб узяти Єфту з краю Тов.
6
Сказали вони до Єфти: “Ходи, будеш нашим вождем, і ми будемо воювати з синами Аммона.”
7
А Єфта відповів старшинам гілеадським: “Хіба ви не зненавиділи мене й не прогнали мене з батьківського дому?
Чого ж тепер, коли вам скрутно, приходите до мене?”
8
Старші ж сказали до Єфти: “Власне того ми й вернулися тепер до тебе;
ходи з нами, воюватимеш із синами Аммона й будеш головою над нами та над усіма мешканцями Гілеаду.”
9
Єфта же мовив до старших гілеадських: “Коли мене повернете, щоб я воював із синами Аммона, й Господь віддасть їх у мої руки, чи справді стану я над вами головою?”
10
Старші гілеадські відповіли Єфті: “Нехай буде Господь свідком між нами, коли не вчинимо по твоєму слову.”
11
От і пішов Єфта з гілеадськими старшинами, й настановив його народ головою й вождем над собою.
І повторив Єфта усі свої слова в Міцпі перед Господом.
12
Тоді Єфта послав до аммонського царя послів сказати йому: “Що тобі до мене, що виступаєш проти мене, щоб іти війною на мою землю?”
13
І відповів цар аммонський до послів Єфти: “Бо Ізраїль, ідучи з Єгипту, забрав у мене землю від Арнона до Яббоку та до Йордану.
Тож поверни мені її тепер мирно.”
14
Але Єфта послав знову послів до царя аммонського
15
і звелів йому сказати: “От що каже Єфта: Ізраїль не забирав у моавитян та синів Аммона їхньої землі.
16
Бо вийшовши з Єгипту, Ізраїль перейшов пустиню до Червоного моря й прийшов у Кадеш.
17
Звідсіль вислав він послів до едомського царя з просьбою: Дозволь мені, будь ласка, перейти через твою землю!
Та цар едомський не вволив його волі.
Так само послано було й до царя моавського, та не хотів і той.
Тож і сидів Ізраїль у Кадеші.
18
І мандрував він пустинею, і, обійшовши Едомську й Моавську землю, пройшов на схід від Моав-землі та й отаборився по тім боці Арнону, не порушуючи моавської границі: Ар-нон бо становив моавську границю.
19
Потім післав Ізраїль послів до Сихона, царя аморійського, царя Хешбону, й звелів йому сказати: Дозволь нам лишень пройти через твою землю до нашої оселі!
20
Сихон же не згодився дозволити Ізраїлеві пройти через свою землю.
Зібрав він увесь народ свій і, отаборившись у Ягці, вдарив на Ізраїля.
21
Але Господь, Бог Ізраїля, віддав Сихона й увесь люд його Ізраїлеві на поталу, й він побив їх і тим робом заволодів Ізраїль усією землею аморіїв, що жили в ній;
22
і зайняв усі границі аморійські від Арнону до Яббоку й від пустині до Йордану.
23
І оце тепер, коли Господь, Бог Ізраїля, прогнав аморіїв перед своїм народом Ізраїлем, ти хочеш і собі нас прогнати?
24
Хіба ти не володієш тим, чим твій бог Кемош наділив тебе?
Чому б нам не володіти всім тим, що Господь, Бог наш, зоставив пустим перед нами?
25
Хіба ти часом ліпший від Балака, сина Ціпора, царя моавського?
Чи ж він задирався коли з Ізраїлем, або, може, воював із ним?
26
Вже триста років, як осівсь Ізраїль у Хешбоні і в його містечках, в Ароері та в його містечках, і в усіх містах, що вздовж Арнону: чому ж ви за ввесь той час не віднімали їх?
27
Не заподіяв я тобі ніякого лиха.
Ти мене кривдиш, вдираючись до мене війною!
Нехай Господь, Суддя, сьогодні розсудить між синами Ізраїля й синами Аммона.”
28
Та цар синів Аммона не зважав на слова, що переказав йому Єфта послами.
29
Тоді зійшов на Єфту дух Господній, і він перейшов Гілеад і Манассію, далі двигнувся на Міцпу гілеадську й звідтіль прибув до синів Аммона.
30
І обрікся Єфта перед Господом таким обітом: “Якщо ти віддаси синів Аммона мені у руки,
31
то хто б не вийшов із дверей моєї хати мені назустріч, коли повертатимусь побідно від синів Аммона, той буде Господеві, і я принесу його на всепалення.”
32
І двигнувся Єфта на синів Аммона, воювати з ними, і видав їх Господь йому в руки.
33
І він громив їх від Ароеру до Мінніту, через двадцять міст і аж до Авел-Кераміму.
Отак покорилися сини Аммона перед синами Ізраїля.
34
Повертавсь Єфта у Міцпу додому, аж ось дочка його виходить йому назустріч з бубнами й танцями.
Була ж вона в нього єдина;
не було в нього, опріч неї, ні сина, ні дочки.
35
Побачивши її, роздер він на собі одежу й скрикнув: “Ой горе, донечко моя, як ти мене засмутила!
Занапастила ти мене!
Відкрив я мої уста перед Господом і мушу дотримати слова.”
36
Вона відказала йому: “Батеньку мій!
Коли відкрив ти твої уста перед Господом, чини зо мною так, як ти обрік.
Дав же таки Господь тобі помститись над твоїми ворогами, над синами Аммона.”
37
Просила вона лише в батька свого: “Одне тільки вволи мені: дай мені волю два місяці, й піду я собі з подругами моїми в гори оплакувати моє дівоцтво.”
38
Він відказав: “Іди!” І пустив її на два місяці.
І пішла вона з подругами своїми в гори оплакувати своє дівоцтво.
39
Як же минуло два місяці, повернулась вона до батька свого, і він виконав на ній обіт свій, що ним обрікся.
Вона ж не знала мужа.
І ввійшло в звичай в Ізраїлі:
40
з року на рік ізраїльські дівчата ходили голосити по дочці Єфти, гілеадія, чотири дні щороку.