Мандрівний левіт 1-10; у Гівеа 11-21; злочин у Гівеа 22-30

1
Того часу, як не було в Ізраїлі царя, був один левіт, що жив глибоко в Ефраїм-горах;
він узяв собі за наложницю одну жінку з Вифлеєму в Юдеї.
2
Його наложниця розсердилась на нього та й утекла від нього в дім батька свого в Вифлеємі в Юдеї, і пробула там чотири місяці.
3
Тоді чоловік її пустивсь у дорогу за нею, щоб вибачитись перед нею й узяти назад до себе.
А був при ньому його наймит та пара ослів.
Ввела вона його в дім батька свого;
батько ж молодиці, побачивши його, радо вийшов йому назустріч.
4
І затримав його у себе тесть, батько молодиці, й пробув він три дні в нього.
Там їли вони, пили й спали.
5
Четвертого ж дня встали вони вдосвіта, й зять заходився збиратися в дорогу, та батько молодиці сказав до нього: “Підкріпись перш шматком хліба, й тоді собі підете.”
6
От вони обоє зостались і їли та пили вкупі.
Батько молодиці сказав до чоловіка: “Лишися ще раз на ніч та повеселися.”
7
Чоловік же підвівсь, щоб іти в дорогу, але тесть присилував його так, що він ще раз переночував там.
8
Коли ж він устав п'ятого дня вранці, щоб іти в дорогу, сказав батько молодиці: “Підкріпися!” І так загаялись, покіль день схилився.
І їли собі знов обидва.
9
Тоді чоловік устав у дорогу, сам він і його наложниия й наймит, тесть же, батько молодиці, сказав до нього: “Дивись, як день уже хилиться до вечора, ночуй тут, глянь бо - смеркає.
Ночуй тут та повеселися, а взавтра рано встанете й підете в дорогу додому.”
10
Чоловік же не схотів уже ночувати, вирушив у дорогу й прибув навпроти Євусу тобто Єрусалиму, з парою навантажених ослів і наложницею.
11
Як же були вони під Євусом, і день вельми вже був схилився, каже наймит своєму панові: “Завернімо лишень у це євусійське місто й переночуємо в ньому.”
12
Але пан його мовив до нього: “Не завернемо в місто чужинців, що не з синів Ізраїля.
Підемо далі до Гівеа.”
13
І сказав він наймитові своєму: “Ходи лишень та дійдемо до якогось із міст, і переночуємо в Гівеа або в Рамі.”
14
І попростували вони далі;
поблизу Гівеа Веніямина зайшло на їхніх очах сонце.
15
І завернули вони туди, щоб у Гівеа переночувати.
Ввійшов левіт та й сів на майдані в місті, бо ніхто не прийняв їх до себе на ночівлю.
16
Але саме тоді переходив один старенький чоловік що повертався ввечері з роботи а полі.
Родом він був з Ефраїмських гір, але жив у Гівеа, хоч тамтешні люди й були веніяминяни.
17
Споглянувши, побачив старенький того подорожнього на майдані в місті та й спитав: “Куди йдеш і звідкіля ти?”
18
Цей відказав: “Ми йдемо з Вифлеєму Юдейського в саму середину Ефраїмських гір;
я родом звідти;
ходив я у Вифлеєм Юдейський, і повертаюсь тепер додому, та ніхто не хоче прийняти нас у свою господу,
19
дарма, що в мене є й солома й ослам паша, є й хліб, є й вино для мене й для твоєї слугині й для наймита, що при твоїх слугах;
нічого не бракує.”
20
Старий чоловік сказав: “Не журись!
Чого б тобі тільки треба, здайся на мене, тільки не ночуй надворі.”
21
І увів він їх до себе в хату й дав ослам їсти;
і обмивши собі ноги, їли вони і пили.
22
Тим часом, коли вони гарно веселились, обступили горожани, нікчемні людці, хату й, гримаючи в двері, заходилися вигукувати до старенького господаря хати: “Виведи чоловіка, що зайшов до тебе в хату, бо ми хочемо його спізнати!”
23
Вийшов до них чоловік, господар хати, та й сказав до них: “Ні, браття!
Не чиніть, я прошу вас, лиха!
Коли цей чоловік зайшов до мене в господу, не чиніть такої нечести!
24
Ось у мене дочка-дівиця, а в нього наложниця;
виведу їх вам: знущайтеся над ними та робіть, що вам довподоби;
над цим же чоловіком не чиніть такої нечести.”
25
Та ті людці, однак, не хотіли його слухати.
Тоді взяв чоловік свою наложницю й вивів її до них за двері, й вони злягалися з нею, а, зловживши нею цілу ніч до ранку, покинули її, як зоря зачервонілась.
26
Коли ж розвиднілось, повернулась молодиця та й повалилась перед дверима того чоловіка, де був її пан, і лежала там, покіль настав день.
27
Устав уранці її пан, відчинив двері й вийшов, щоб іти своєю дорогою, аж наложниця його лежить перед дверима хати, розкинувши руки на дорозі.
28
Сказав він до неї: “Вставай, підемо!” А вона ні слова.
Тоді він узяв її, поклав на осла й рушив назад додому.
29
Повернувшися додому, вхопив ножа, взяв наложницю, розшматував її на дванадцять куснів і розіслав їх по всій землі Ізраїльській.
30
І кожен, хто те бачив, говорив уголос: “Такого не бувало й не видано з того часу, як Ізраїль вийшов з Єгипту, по цей день!
Тож подумайте про це, порадьте, скажіть, що чинити!”