Ізраїль милує рештки веніяминян 1-14; викрадення дівчат у Шіло 15-25

1
І заприсягли були сини Ізраїля Міцпі: “Ніхто з нас не віддасть дочки за веніяминянина.”
2
Пішов народ у Бетел, і сиділи вони там аж до вечора перед Богом і зняли великий лемент та стали плакати вголос,
3
кажучи: “Чому, Господи, Боже Ізраїля, так в Ізраїлі сталось, що нині не стало одного коліна в Ізраїлі?”
4
Другого дня встав народ уранці, й спорудили вони там жертовник і принесли всепаленя та мирні жертви.
5
І питали сина Ізраїля: “Хто з усіх колін Ізраїля не прибув на збори Господні?” Бо присягнено було великою присягою: хто, мовляв, не прийде в Міцпу перед Господа, того скарати смертю.
6
Жаль стало синам Ізраїля братів своїх веніяминян, і говорили вони: “Винищено нині одне коліно з Ізраїля.
7
Що нам робити з тими, що зостались?
Де взяти їм жінок?
Таж ми заклялись Господом, що не віддаватимемо за них наших дочок?”
8
І спитали: “Чи нема часом кого з колін Ізраїля, що не прийшов був перед Господа в Міцпу?” І виявилось, що ніхто з Явеш-Гілеаду не прибув на збори в табір.
9
І справді, як було зроблено перегляд народу, не знайшлось між ним ні одного з мешканців Явеш-Гілеаду.
10
Тоді громада послала туди дванадцять тисяч найхоробріших мужів і наказала їм: “Ідіть та й повбивайте мешканців Явеш-Гілеаду мечем, разом із жінками й дітьми.
11
Але ось як маєте робити: кожного мужчину й кожну жінку, що взнала чоловіка, ви виб'єте впень;
дівиць же зоставите живими.” Так і вчинили.
12
І знайшли між мешканцями Явеш-Гілеаду чотириста молодих дівчат-дівиць, що не знали чоловічого ложа, й привели їх у табір у Шіло, що в Ханаан-землі.
13
Тоді громада послала посланців, щоб перемовитися з веніяминянами, які були на Ріммон-скелі, та об'явити їм мир.
14
Повернулись тоді веніяминяни, й передано їм дівчата, що зосталися живими з жінок Явеш-Гілеаду.
Але й так їх не вистачило для всіх.
15
І жалкував народ над Веніямином, що Господь учинив таку втрату в Ізраїлі.
16
Старші в громаді й сказали: “Що нам зробити з тими, що зостались, де взяти для них жінок?” Бо й жіноцтво було винищене у Веніямина.
17
І говорили: “Як зберегти те, що зосталось від Веніямина, щоб не перевелось одне коліно в Ізраїлі?
18
Тільки ж не можна нам дочок наших віддавати за них, бо сини Ізраїля поклялись, ось як: Проклят, хто віддасть за Веніямина дочку!”
19
Та потім сказали собі: щороку, мовляв, буває свято Господнє в Шіло, що лежить на північ від Бетелу, на схід від шляху, що йде вгору від Бетелу до Сихему й на південь від Левони.
20
Отож дали вони синам Веніямина таку пораду: “Ідіть, засядьтеся в виноградниках та й ждіть,"
21
І як побачите, що дочки Шіло вийдуть на танок і хороводи, вискочіть з виноградників, і кожен з вас нехай викраде собі шілоську дівчину за жінку, та й ідіть додому в землю Веніямина.
22
Якже прийдуть батьки їхні чи брати скаржитись перед нами, ми відкажемо їм: “Простіть їм на наш рахунок: бо й ми не могли взяти для кожного з них жінки на війні, та й ви не дали їх їм (добровільно);
бо тоді були б ви винні.”
23
Так і зробили сини Веніямина: здобули собі, скільки їм було треба жінок між танцюючими, що їх схопили, та й пішли собі назад у своє спадкоємство, відбудували міста й осілись у них.
24
І розійшлись тоді сини Ізраїля звідтіль кожний у своє коліно та до свого роду;
кожен повернувся до свого наділу.
25
Того часу не було царя в Ізраїлі;
кожен робив, що йому було довподоби.