Облога та завоювання Єрусалиму

1
Втікайте геть, о діти Веніямина, з-посеред Єрусалиму, засурміте в Текоа!
У Беткеремі знак дайте!
Бо лихо гряде з півночі й страшна погибель.
2
Уродливу й витончену дочку Сіону я спустошу.
3
До неї прийдуть пастухи з своїми чередами.
Навколо неї шатра напинають, кожен випасає своє займище.
4
Готуйте війну проти неї!
Вставайте, й ходім опівдні!
Горе нам!
Бо день хилиться, бо тіні вечірні розтяглися.
5
Вставайте, і вночі ходімо, порозвалюймо її палаци!
6
Бо так говорить Господь сил: «Рубайте дерево її, насипайте вал проти Єрусалиму: це місто мусить зазнати кари;
воно сповнене насильства!
7
Як з криниці ллється вода, так із нього ллється лукавство.
Лиш „Ґвалт!
Руїна!" чути в ньому, передо мною постійно біль і рани.
8
Прийми науку, о Єрусалиме, а то душа моя відвернеться від тебе, а то вчиню тебе пустинею, безлюдною землею
9
Так каже Господь сил: «Обберуть зовсім, як виноградник, останок Ізраїля.
Пройди рукою ще раз, як збирач винограду, по винограднім вітті.
10
До кого мені говорити, кого заклинати, щоб зважили?
Глухе бо в них вухо, вони чути не можуть.
Слово Господнє - це їм на насміх, не до смаку воно їм.
11
Тому я повен Господнього гніву і втомився його в собі тримати.
Вилий його на дітей на вулиці, на хлопців юрбу, бо займуть мужа з жінкою у полон, старого з повнолітнім.
12
Попереходять їхні доми до інших, поля вкупі з виноградниками;
бо я простягну мою руку на мешканців краю, - слово Господнє!
13
Бо від найменшого до найбільшого усі лиш дбають за наживу;
і від пророка до священика усі чинять оману.
14
Рану народу мого лікують легковажно, кажучи: Мир!
Мир!
- а миру немає.
15
Стидались би своїх мерзенних учинків!
Та вони вже сорому не мають, не тямлять навіть, що то - стидатись.
Тому й попадають між тими, що впадуть;
коли навідаюсь до них, вони спіткнуться», - слово Господнє.
16
Так говорить Господь: «Спиніться на дорогах і роздивіться, та розпитайтеся про стежки днедавні: де дорога добра, то й ступайте нею, і знайдете спокій душам вашим.
Вони ж сказали: Ми не підемо нею.
17
І я поставив вартових над вами.
Вважайте на звук трубний!
Вони ж мовляли: Не будемо зважати!
18
Тож слухайте, народи, і знай, громадо, що з ними буде.
19
Слухай, о земле!
Оце наведу на народ отой лихо, виплід їхніх мислей;
бо вони на слова мої не зважали і закон мій відштовхнули.
20
Навіщо мені ладан із Шеви і пахуча трость із країв далеких?
Ваші всепалення не люблю я, і ваші жертви мені не довподоби
21
Тому Господь так каже: «Оце покладу спотики перед отим народом, об які батьки й сини спотикнуться разом, сусід і його приятель погинуть
22
Так говорить Господь: «Ось іде народ з північної країни, великий люд здіймається з найдальших закутин світу.
23
В руках їхніх лук зо списом;
вони жорстокі, не мають милосердя.
Голос їхній реве, як море;
вони верхи на конях.
Готові як один до бою проти тебе, дочко Сіону
24
Почули ми про нього вістку, помліли у нас руки;
туга нас огорнула, біль, як у породіллі.
25
У поле не виходьте і по дорозі не ходіте, бо там ворожий меч і жах навколо.
26
Дочко мого народу, підпережись вереттям і в попелі качайся!
Справляй жалобу, мов по синові одинакові, лементуй прегірко, бо раптом надійде на нас погубник.
27
Я баштою й твердинею зробив тебе в моїм народі, щоб ти розпізнавав і випробовував їхню дорогу.
28
Всі вони бунтарі запеклі, наклеп розносять.
Вони: мідь і залізо - всі зіпсовані.
29
Міх дме сильно, щоб оливо вогнем пожерти.
Ливар витоплює надармо: жужлі не відділились.
30
Негодящим сріблом їх звати будуть, Господь бо їх відкинув.