Нові дороги й погрози, марна надія на закон

1
«Того часу, - слово Господнє, - повикидають з їхніх гробів кості царів юдейських, кості князів їхніх, кості священиків, кості пророків та кості мешканців єрусалимських.
2
І порозкидають їх перед сонцем і перед місяцем, і перед усім військом небесним, яких вони любили, яким служили, за якими ходили, яких шукали й перед якими припадали.
Їх не збиратимуть і не ховатимуть: вони погноєм будуть на землі.
3
І волітимуть ліпше вмерти, а ніж жити, усі ті, що залишаться від цього ледачого гнізда, що зостануться по всіх місцях, куди я їх повикидаю, - слово Господа сил.
4
І ще кажи їм: Так говорить Господь: Хіба ж як хтось упаде, то не встане?
Або як зіб'ється з дороги, то не повернеться?
5
Чому ж ото цей люд єрусалимський відступився відступництвом тривалим, цупко тримається обману і повернутись не бажає?
6
Я пильно прислухався, та вони не говорять як треба.
Ніхто не кається у своїм ледарстві, щоб сказати: Що це я вчинив?
- Кожний бігом звертає з дороги, неначе кінь, що у бій стрімголов поривається.
7
Навіть і бусель у небі знає свою пору;
і горлиця й ластівка, і журавель пильнують часу їхнього приходу.
Народ же мій не знає Господнього розпорядку.
8
І як ви можете казати: Ми мудрі!
Закон Господній з нами!
Так, певно, але брехливе перо писак перетворило його на брехню.
9
Осоромились мудрі, збентежились і впіймались.
Вони відкинули слово Господнє;
яка ж там у них мудрість?
10
За те я віддам жінок їхніх іншим, поля їхні займанцям;
бо від найменшого до найбільшого усі вони про наживу дбають.
Пророки й священики - усі вони чинять обман.
11
Гоять рану народу мого легкодушно, кажучи: Мир!
Мир!
- коли миру немає.
12
Стидались би отакі гидоти коїти!
Але вони й сорому ніякого не мають;
не тямлять навіть, що то значить червоніти.
Тому й попадають між тими, що впадуть;
під час відвідин їхніх вони спотикнуться, - слово Господнє.
13
Я так хотів би з них врожай зібрати, - слово Господнє, - але на винограді нема грон, ані смоков на смоковниці, ба й листя - і те зів'яло.
Дав я їм (заповіді), та вони їх топчуть
14
Чого ми сидимо?
Збирайтесь, та ходімо у міста-твердині й там загинемо, бо Господь, Бог наш, згинути судив нам.
Отруйною водою напоїв за те нас, що проти Господа ми згрішили.
15
Ми ждали миру, - нічого доброго не було;
часу одужання, - та ось страхіття.
16
Від Дану чути іржання його коней;
від звуку хропіння його жеребців уся земля трясеться.
Вони прийшли й пожерли край з усім, що було в ньому;
міста й їхніх мешканців.
17
«Ось бо пошлю на вас гадюк та василисків, проти яких заговору немає;
і будуть вас кусати, - слово Господнє.
18
На мій біль не знаходжу ліку, серце моє в мені мліє.
19
Ось чути крик доньки мого народу з далекої країни: Хіба вже на Сіоні Господа немає?
Хіба Царя його нема на ньому?
- Чого своїми різьбленими ідолами мене обурюють, марнотами чужими
20
Жнива минули, скінчилось літо, та ми не врятувались.
21
Через рану дочки мого народу я увесь у ранах, я прибитий, жах мене огортає.
22
Хіба ж нема бальзаму в Гілеаді, хіба там лікаря немає?
То чого ж дочка мого народу не приходить до здоров'я?
23
Хто моїй голові дасть воду?
Моїм очам - джерело сліз, щоби я день і ніч міг плакати по забитих дочки мого народу?