Ісус у Витанії 1-11; урочистий в'їзд Ісуса до Єрусалиму 12-19; Ісус у храмі 20-36; невірство юдеїв 37-50

1
Шість день перед Пасхою прибув Ісус у Витанію, де перебував Лазар, якого воскресив був з мертвих.
2
Там, отже, справили йому вечерю, і Марта прислуговувала;
а й Лазар був серед тих, які разом з ним посідали до столу.
3
Марія ж узяла літру мира з щирого нарду, вельми дорогого, помазала ноги Ісуса й обтерла їх волоссям своїм;
і наповнився дім пахощами мира.
4
Каже тоді один з його учнів, Юда Іскаріотський, що мав його зрадити:
5
«Чому не продано це миро за триста динаріїв і не роздано бідним
6
Сказав же так не тому, що піклувався про бідних, але тому, що був злодій: із скарбнички, яку тримав при собі, крав те, що туди вкидувано.
7
Тож Ісус промовив: «Лиши її.
На день мого похорону зберегла вона те миро.
8
Бідних матимете з собою повсякчас, мене ж матимете не завжди
9
Тим часом дізналася сила народу, що він там, то й посходились - не тільки Ісуса ради, а й щоб побачити Лазаря, якого він з мертвих воскресив.
10
Тоді первосвященики ухвалили і Лазаря вбити,
11
численні бо юдеї залишили їх із-за нього й увірували в Ісуса.
12
Наступного дня сила людей, що прийшли на свято, зачувши, що Ісус іде в Єрусалим,
13
узяли пальмове гілля й вийшли йому назустріч з окликами: «Осанна!
Благо-словен той, хто йде в ім'я Господнє, ізраїльський цар!»
14
І знайшовши осля, Ісус сів на нього, - як ото написано:
15
Не страхайся, дочко Сіо-ну, ось іде твій цар верхи на жереб'яті ослициному.
16
Не збагнули того спершу його учні, але коли Ісус прославився, згадали вони, що то було написано про нього й що то з ним таке вчинено.
17
Але й народ, що був при ньому, коли то він був викликав Лазаря з гробу та його з мертвих воскресив, - про те свідчив.
18
Тим то, власне, народ і вийшов йому назустріч: довідався бо, що він учинив те чудо.
19
А фарисеї між собою тоді говорили: «Бачите, що тоді щось зарадити, бо ввесь світ іде за ним.»
20
Були ж серед тих, які прийшли поклонитися на свято, деякі греки.
21
Ті приступили до Фили-па, що був з Витсаїди Галилейської, і попросили його, так мовивши: «Пане, хочемо побачити Ісуса
22
Приходить Филип, говорить Андрієві, а Андрій з Филипом, знову ж таки, приходять та й говорять Ісусові.
23
І відрікає їм Ісус: «Прийшла година для прославлення Сина Чоловічого.
24
Істинно, істинно говорю вам: Пшеничне зерно, коли не впаде на землю і не завмре, залишиться саме-одне;
коли ж завмре, то рясний плід принесе.
25
Хто життя своє любить, той погубить його;
хто ж зненавидить своє життя на цьому світі, той збереже його, щоб жити вічно.
26
Хто служить мені, хай іде слідом за мною: і де я, там і слуга мій буде.
Того, хто мені служить, пошанує Отець.
27
Тепер стривожилась душа моя, - і що мені казати?
Спаси мене, Отче, від години цієї?
Але на те ж я і прийшов - на цю годину!
28
Отче, прослав своє ім'я!» І голос із неба злинув: «І прославив, - і знову прославлю
29
Народ, що стояв там і чув те, говорив: «То був грім.» А інші: «Ангел промовляв до нього
30
Та сказав Ісус у відповідь: «Не заради мене ізлинув голос той, лише заради вас.
31
Тепер світові цьому суд;
тепер вигнаний буде геть князь цього світу.
32
Я ж, коли від землі буду піднесений, усіх притягну до себе
33
Це казав він, щоб зазначити, якою смертю вмре.
34
Народ же озвавсь до нього: «З закону ми чули, що Христос повіки перебуватиме.
Як же ти кажеш, що Син Чоловічий має бути піднесений?
Хто це такий - отой Син Чоловічий
35
Відрік же їм Ісус: «Ще трохи часу світло з вами.
Ходіте, поки світло у вас, щоб не пойняла вас тьма.
Хто ходить у тьмі, не відає, куди йде.
36
Поки у вас світло - віруйте у світло, щоб світла синами вам стати!» Це сказавши, віддалився Ісус і скрився від них.
37
Вони не вірували в нього, хоч і скільки сподіяв він чудес у них на очу,
38
щоб збулось слово пророка Ісаї, що сказав: «Господи, хто повірив тому, що чули ми, і рамено Господнє кому об'явилось
39
Не могли ж вони увірувати, бо Ісая ще так був сказав:
40
«Засліпив він їм очі, заціпенив їм серце, щоб не бачили очима, щоби серцем не розуміли і не навернулись, щоб я їх вигоїв
41
Це сказав Ісая, коли славу його бачив і говорив про нього.
42
А, однак, чимало й увірувало в нього, навіть із знатних, лише з огляду на фарисеїв не признавалися, щоб їх не вилучили з синагоги;
43
славу бо людську дужче вони любили ніж славу Божу.
44
Тоді сказав Ісус на ввесь голос: «Хто вірує в мене - вірує не в мене, а в того, хто послав мене.
45
І хто мене бачить, той бачить того, хто послав мене.
46
Я - світло, на світ прийшов, щоб кожен, хто в мене вірує, не перебував у темряві.
47
Коли хтось мої слова слухає, а їх не береже, я його не суджу, бо я прийшов не судити світ, а спасти світ.
48
Хто мене відкидає і слів моїх не приймає, має той суддю свого: слово, яке я вирік, судитиме його дня останнього.
49
Бо не від себе вирікав я: Отець, який послав мене, дав мені заповідь, що мені казати і що промовляти.
50
І я знаю, що заповідь його - життя вічне.
Те, отже, що я кажу, кажу так, як Отець повідав мені