Чи ж каратиме Бог діло рук своїх?

1
«Життя моє мені набридло!
Дам волю смуткові моєму,
і говоритиму в гіркоті душі моєї.
2
Я скажу Богові: Не засуджуй мене!
Вкажи мені, за що зо мною правуєшся.
3
Чи це для тебе добре мене гнітити,
твоїх рук діло нехтувати та раді грішників сприяти?
4
Невже в тебе тілесні очі?
Невже ти бачиш, як людина бачить?
5
Чи дні твої подібні до днів людських,
роки твої, немов дні смертних,
6
що ти шукаєш у мене провини, !
розвідуєшся, чи є гріх у мені,
7
хоча й знаєш, що я не провинився,
що нікому спастися з руки твоєї?
8
Руки твої мене склали й сотворили,
і ти ж мене всього руйнуєш?
9
Згадай, благаю, що ти мене виробив, неначе глину;
і хочеш знову в порох мене повернути.
10
Чи ж ти не вилив мене молоком,
не згустив мене сиром?
11
Ти одяг мене шкірою й тілом,
з костей і жил зіткав єси мене.
12
Ти дав мені життя і милість,
і твоя опіка зберегла мій дух.
13
Та ось що скрив ти в твоїм серці,
я знаю, що воно оце на думці в тебе:
14
якщо грішу, - за мною назирати
й гріха мені не відпускати.
15
Горе мені, як завиню!
Та хоч і правий я - не зважусь голову підняти,
я, насичений ганьбою, упоєний бідою!
16
Якщо я підведусь, мов лев, ти гонишся за мною
і знов показуєш на мені твою велич.
17
Виводиш нових свідків проти мене,
і збільшуєш твій гнів на мене:
дедалі нові лави йдуть у бій на мене.
18
Навіщо вивів мене з лона?
Я був би вмер, - мене не бачило б ніяке око.
19
Я був би, наче б мене й не було ніколи;
мене перенесли б з утроби в домовину.
20
Днів життя мого так мало!
Лиши мене, щоб я розвеселився трохи,
21
поки піду й не повернуся,
в країну темряви й смертельної тіні,
22
в країну смертельної тіні та безладу,
де світло, немов пітьма