Нетривке життя людське

1
«Чоловік, що родиться від жінки,
віком короткий і тривоги повний.
2
Зростає, немов квітка, і в'яне,
і біжить тінню без упинку!
3
І на такого відкриваєш твої очі,
тягнеш на суд із собою?
4
Хто з нечистого може зробити чисте?
Ніхто!
5
Коли йому дні визначені,
число місяців його тобі відоме,
ти викреслив йому межу, якої він не переступить,
6
то відверни від нього твої очі, залиш його,
покіль, як той поденник, він не скінчить дня свого.
7
І дерево має надію;
воно, хоч зрубане, ще відродиться,
і пагінці його рости не перестануть.
8
Навіть як його корінь у землі постарівся,
і пень його у ґрунті струхлявів,
9
але, скоро воно почує воду, знов зазеленіє
і поросте галуззям, наче молоденьке.
10
А людина вмирає і лежить бездушна;
людина йде на той світ, - і де вона?
11
Води зникають з моря,
ріки стають сухими, сохнуть;
12
отак людина ляже і не встане;
покіль не щезнуть небеса, - не пробудиться,
не підведеться від сну свого.
13
Коли б уже ти сховав мене в Шеолі,
укрив мене, поки перейде гнів твій,
призначив мені строк -потім згадати про мене!
14
Коли хтось умре, хіба оживе знову?
Я б дожидав увесь час моєї служби, і аж поки не прийшла б для мене заміна.
15
Ти кликнув би, і я тобі відповів би,
ти прагнув би діла рук твоїх.
16
Замість, як нині, рахувати мої кроки,
ти не вважав би більше на гріх мій!
17
І запечатаний у торбинці був би мій переступ,
мою провину ти перекреслив би!
18
Та ба!
Як гора падає, валиться,
і скеля зо свого місця сходить,
19
води каміння витирають,
злива змиває з землі порох,
так ти чоловіка надію нищиш.
20
Кидаєшся на нього постійно, і він зникає,
змінюєш вид його і відсилаєш.
21
Чи в честі його діти, він не знає,
чи в ганьбі, він не помічає.
22
Він тільки відчуває біль свого тіла,
і його душа над ним самим ридає