Іов удруге відповідає Еліфазові

1
Заговорив Іов і мовив:
2
«Чув я багато вже такого,
гіркі з вас усіх утішителі!
3
Чи буде край словам на вітер?
Яка біда спонукує тебе відповідати?
4
Я теж базікав би, як ви,
якби ви були на моєму місці.
Я б теж засипав вас словами,
кивав над вами б головою
5
та додавав би вам відваги моїми устами
й не перестав би рухати губами.
6
Та чи я говорю - не притихає біль мій,
чи мовчу - він мене не покидає.
7
Ось і тепер виснажив мене завидющий,
уся його ватага мені допікає.
8
Він устає свідком проти мене,
кидає мені ввічі клеветою.
9
Гнів його рве й лютує проти мене,
він скрегоче на мене зубами.
Противники мої очима блискають на мене,
10
роззявили на мене свою пащу,
у з.іевазі б'ють мене по щоках,
зібравшися на мене разом.
11
Бог видав мене нечестивцям,
у руки безбожникам мене кинув.
12
Я був щасливий, та він струсив мене,
схопив мене за шию і розбив на кавалки,
прицілом собі мене поставив.
13
Стріли його мене навколо оточили,
він прошиває моє нутро без пощади,
він жовч мою на землю розливає.
14
Він пробиває в мені пролом за проломом,
мов велетень, кидається на мене.
15
Веретище я зшив собі на шкіру,
й обличчя своє занурив у порох.
16
Вид мій почервонів від плачу,
на віях моїх тінь смерти, -
17
хоч і нема в руках у мене насильства,
і хоч молитва моя чиста!
18
Земле, не закривай моєї крови,
і хай не буде місця для мого крику.
19
Тепер також на небі є у мене свідок,
мій оборонець на висотах.
20
Думки мої глибокі - мої оборонці,
і око моє ллє до Бога сльози.
21
О, якби чоловік міг правуватись з Богом,
як людський син із своїм ближнім!
22
Іще бо кілька літ, що прийдуть,
і я піду в дорогу, з якої не повернуся