Остання промова Іова

1
І повів Іов далі свою мову, кажучи:
2
«Клянуся Богом, що позбавив мене права,
і Всесильним, що напоїв гіркотою душу мою!
3
Покіль мій дух у мені,
і Божий подих у моїх ніздрях,
4
мої уста не говоритимуть неправди, брехні язик мій не промовить.
5
Не бувати тому, щоб я та визнав за вами слушність!
Покіль не вмру, я досконалости моєї не зречуся.
6
Триматимусь моєї правди, я її не облишу.
Совість моя ні одним моїм днем мені не докоряє!
7
Нехай з моїм ворогом буде як з безбожником,
а з тим, хто встає проти мене - як з беззаконником!
8
Яку безбожний має надію, коли молиться,
коли підносить душу свою до Бога?
9
Чи ж вислухає Бог його взивання,
коли прийде на нього нужда?
10
Чи буде відрадою йому Всесильний?
Чи буде прикликати Бога повсякчасно?
11
Я пояснюю вам поведінку Божу,
я не таю Всесильного задумів.
12
А якщо усі ви те бачили самі,
то чого марнотою пустословите?
13
Ось яка злій людині від Бога доля,
й участь, що від Всесильного насильникові випадає!
14
Як матиме синів багато, під меч підуть;
і його потомки не будуть мати досита хліба.
15
Тих, що зостануться по ньому, мор забере до гробу,
їхні вдови плакати по них не будуть.
16
Хоч він і назбирає, немов пилу, срібла,
й одежі, мов болота, наскладає,
17
з наскладаного праведник буде вдягатись,
срібло наслідує невинний.
18
Він будував дім собі, немов гніздечко;
немов курінь, що робить собі сторож.
19
Багатим ляже, та востаннє;
відкриває очі: нічого більш немає!
20
Удень прийде страх на нього,
а вночі вхопить його буря.
21
Його підійме східній вітер, і геть піде;
він вихопить його із його місця.
22
На нього непощадно кидатимуть камінням,
від караючої руки він утік би радо.
23
Над ним плескатимуть у долоні;
де б він тільки був, його висвистуватимуть