Монолог Іова: щаслива людина

1
І повів Іов далі свою мову і сказав:
2
«О, коли б я був такий, як за місяців колишніх,
як за тих днів, коли Бог мене хоронив був,
3
коли над головою в мене сяяв його світич,
коли при його світлі я ходив у пітьмі!
4
Такий, як за днів осени моєї,
коли Бог вітав над моїм наметом,
5
коли Всевишній був іще зо мною
і круг мене були мої діти;
6
коли у молоці купались мої ноги,
і скеля точила потоками олію!
7
Як я, було, виходив до брами в місті,
встановлював мій ослін на майдані,
8
хлопці, зобачивши мене, ніяковіли,
старі ж уставали - і залишалися стояти.
9
Вельможі стримувались від розмови,
на уста клали собі руку.
10
І голос старшин тихнув,
язик їхній прилипав до піднебіння.
11
Вухо, що мене чуло, мене хвалило;
око, що мене бачило, свідчило про мене.
12
Я бо рятував убогого, що кликав,
і сироту, й того, кому ніхто не допомагає.
13
Хто гинув, того благословення сходило на мене,
і серцю вдовиці я давав відраду.
14
Я одягавсь у справедливість, і вона вдягалась у мене;
право моє було, мов мантія і корона.
15
Я був сліпому оком,
кульгавому я був ногами!
16
Я батьком був для вбогих,
я розглядав невідомого справу.
17
Я торощив щелепи злому,
з зубів у нього виривав здобич.
18
Я думав собі: Умру старим!
Днів моїх, як піску, буде багато.
19
Мій корінь буде при воді відкритий,
роса у мене на галуззі заночує.
20
Слава моя завжди буде відновлятись,
лук мій зміцніє в руці у мене.
21
Вони мене слухали уважно
-замовкали, коли я їм радив.
22
По моїй мові не говорили більше,
- крапля по краплі спадало на них моє слово.
23
Вони, мов на дощ, на мене чекали,
і розтуляли рот свій, мов на дощ пізній.
24
Усміхнусь, було, до них, коли вони зневіряться,
- веселости з мого обличчя не проганяли.
25
Я призначав дорогу їм, я був їм головою.
Я жив, неначе цар при війську;
куди б я їх тільки вів, - ішли за мною