Іов гірко скаржиться

1
Після цього Іов розтулив уста й лихословив свій день.
2
Він почав говорити й мовив:
3
«Нехай загине день, коли я народився
і ніч, що сказала: Зачався чоловік!
4
Той день хай стане тьмою,
хай Бог з висоти не згадує про нього,
нехай світло не сяє над ним,
5
нехай його перекреслить тьма й тінь чорна,
нехай над ним повисне хмара,
нехай густий туман його збентежить.
6
А ніч оту хай ухопить темрява,
нехай не лічиться з днями року,
у місяців число нехай не входить!
7
Та ніч нехай буде безплідна,
радість до неї хай не завітає.
8
Хай проклянуть її ті, що проклинають день,
ті, що готові розбудити Левіятана.
9
Нехай померхнуть зорі її світанку,
нехай чекає світла, та даремно,
нехай повік зорі не бачить,
10
тому що не замкнула
дверей мені в утробі
й горя від очей моїх не скрила.
11
Чому, вже у лоні матері, не вмер я,
як вийшов з утроби, не загинув?
12
Навіщо прийняли мене коліна?
Навіщо було мені ссати груди?
13
Тепер лежав би, спочивав би я,
спав би й мав би спокій
14
з царями й радниками краю,
які споруджують собі могили;
15
або з князями, що мають золота багато
і що наповнюють свої палати сріблом;
16
і не було б мене, як закопаного викидня,
чи як немовляток, що не бачили світу.
17
Там не шаліють більше злочинці,
там спочивають знеможені,
18
там же спокійні в'язні,
не чують крику посіпаки.
19
Малий, великий, там вони обидва,
і раб від свого пана вільний.
20
Пощо дає він світло бідоласі,
і життя тим, яким на серці гірко?
21
Тим, що виглядають смерти, а її немає,
тим, що шукають її більш, ніж скарбів;
22
тим, що радіють без міри,
веселяться, коли знайдуть домовину!
23
Людині, що її дорога закрита,
що її Бог огородив навколо?
24
Зідхання стало мені хлібом,
як вода, линуть мої скарги,
25
бо страх, якого я побоювався, напав на мене,
і те, чого лякавсь я, надійшло на мене.
26
Нема мені ні миру, ні спокою,
нема відради, прийшов на мене клопіт