Теперішні злидні

1
«А тепер глузують з мене менші віком від мене,
яких батьками я нехтував занадто,
щоб їх поставити нарівні з псами в моїй кошарі.
2
Ба й сила рук їхніх навіщо була б мені здалася?
Міць їхня ж цілковито заниділа.
3
З-за браку страви та страшного голоду
вони гризли у степу коріння;
їхня мати - пустка та пустиня.
4
Вони мальвію й листя на кущах збирали,
коріння з дроку - це хліб їхній.
5
Їх із громади проганяли,
на них гукали, наче на злодіїв.
6
Вони жили у байраках при потоках,
у земних печерах та по скелях.
7
Вони ревіли поміж кущами,
під будяками тулилися в купу.
8
Рід упосліджених, нащадки безіменних,
вигнані з землі!
9
І нині я став їхньою піснею,
зробився байкою їхньою!
10
Вони гидують мною, тікають геть від мене,
не стримуються мені плювати в вічі.
11
Що він розв'язав мій мотуз і мене понизив,
то вони розгнуздуються передо мною.
12
Праворуч від мене підводиться ота наволоч,
у петлю спрямовує мої ноги
і вимощує путь свою згубну проти мене.
13
Вони зіпсували мені стежку на мою погибель;
вони деруться догори, ніхто їх не спиняє.
14
Мов крізь пролом широкий, прибувають,
викочуються з-під руїн.
15
Великий страх напав на мене,
вітром розвіялася моя гідність,
і щастя моє зникло, немов хмара.
16
І душа моя нині ниє в мені,
дні смутку мене посіли.
17
Уночі крутить мені у костях,
жили мої не дають мені спочити.
18
Він потужно схопив мене за одежу,
мов би коміром кереї моєї зашморгнув мене,
19
кинув мене в болото,
і я взявся попелом та пилом.
20
Кричу до тебе, та ти мені не відповідаєш;
встаю - та ти до мене уваги не прихиляєш.
21
Став єси до мене жорстоким,
твоєю сильною рукою мене бичуєш.
22
Здіймаєш мене вітром летіти,
в бурі спускаєш мене вниз водою.
23
Знаю, що ти ведеш мене до смерти,
дому, де збираються всі живучі.
24
Але я не здіймав руки на сіромаху,
як він кричав до мене у своєму горі.
25
Чи ж я не плакав над тим, кому живеться тяжко?
Чи ж моє серце до бідного не мало жалю?
26
Я сподівався щастя - і прийшло лихо;
я чекав світла - і наступила пітьма!
27
Нутро моє кипить, не угаває:
дні смутку надійшли на мене.
28
Ввесь ходжу почорнілий, без сонця;
встаю, кричу серед громади.
29
Братом зробився я шакалам,
і приятелем струсям.
30
Шкіра на мені почорніла,
кості мої горять від жару.
31
Цитра моя голосить,
сопілка моя плаче