Еліфаз картає Іова

1
Заговорив Еліфаз із Теману й мовив:
2
«І словом нам звернутися до тебе?
Тебе пригнобить, та стримати слова хто зможе?
3
Оце навчав ти багатьох,
і скріпляв знеможені руки.
4
Хто спотикався, словами ти підводив,
хистким колінам давав сили.
5
Тепер же, як найшло на тебе лихо, ти прибитий!
Торкнулося до тебе, і ти збентеживсь!
6
Твоя побожність, чи не вона ж твоя надія?
Чи ж не твоє вповання - путів твоїх невинність?
7
Згадай лишень, хто гинув, бувши безвинний,
і де праведні бували знищені?
8
Оскільки сам я бачив: хто орав лихо
й сіяв загибель, той пожинав їх.
9
Від Божого подуву вони гинуть,
від подиху гніву його зникають.
10
Ревіння лева й голос леопарда вмовкає,
і зуби левенят кришаться.
11
Лев гине без здобичі
й левенята йдуть урозтіч.
12
І надійшло до мене стиха слово,
і я почув ледь-неледь щось із нього,
13
серед примар, нічних привидів,
як на людей находить сон глибокий.
14
Я задрижав і затремтів у страсі,
всі кості мої стряслися,
15
і над моїм обличчям промайнув вітер,
волосся в мене стало дуба.
16
Став хтось,
виду його я не міг розпізнати,
привид, постать перед очима у мене
і чую тихий голос:
17
Чи ж може бути чоловік праведний перед Богом?
Чи може смертний перед своїм Творцем бути чистим?
18
Коли і власним слугам він не йме віри
і в ангелів своїх знаходить недоліки,
19
оскільки ж їх більше в тих, що мешкають у глиняних хатинах,
підвалини яких у поросі;
у тих, що їх, неначе міль, давлять.
20
Між ранком та смерком на порох їх стерто,
і не помітиш, як загинули навіки.
21
Мотуз від їхнього намету відривають,
і вони вмирають, бо немудрі