Еліфаз доручає звернутися до Бога

1
«Клич, отже, коли є хто, щоб озвавсь до тебе!
До кого із святих хочеш звернутись?
2
Отак безумного досада вбиває,
і дурного губить завзяття.
3
Я бачив, як дурний пускав коріння,
але прокляв умить свою домівку.
4
Далеко від спасіння його діти,
їх топчуть, вони без оборонця при брамі.
5
Те, що вони пожали - голодний поїдає,
та ще й до сховку забирає,
а спрагнений глитає їхнє майно.
6
О, ні!
Біда не з-під землі береться,
й не на ниві родиться недоля.
7
Ні!
Чоловік призводить лихо,
як іскри, що летять угору.
8
Я б, однак, звернувсь до Бога,
я виклав би мою справу перед Богом,
9
що творить діла великі й недослідимі,
чуда без ліку,
10
що дає дощ на землю і що на ниви посилає воду;
11
щоб смиренних підійняти вгору
і засмученим дати дізнати щастя.
12
Він розбиває думки хитрих
і руки їхні не виконують їхніх задумів.
13
Він ловить мудреців їхнім же лукавством
і рада крутіїв сходить нінащо.
14
Вони вдень натикаються на пітьму,
немов уночі, ходять навпомацки опівдні.
15
Він бідного рятує з їхньої пащі,
і з руки сильного сіромаху,
16
й отак є нещасному надія,
і неправда затуляє рот свій.
17
Блажен той чоловік, якого Бог картає!
Тож не цурайся Всемогутнього науки.
18
Бо він поранить і сам він перев'яже рану,
він ударить, та його ж руки й загоять.
19
Шість разів з біди тебе він урятує,
а на сьомий не доторкнеться тебе лихо.
20
У голоді спасе тебе від смерти,
а на війні з рук меча.
21
І ти сховаєшся від бича язика,
і не злякаєшся нещастя, як надійде.
22
Сміятимешся з спустошення та голоднечі,
звірів, що на землі, боятися не будеш.
23
Бо будеш у змові з камінням, що на полі,
і дикий звір буде з тобою в мирі.
24
Знайдеш намет твій цілим,
а як оглянеш свою хату, не обманешся.
25
Побачиш, що розмножилось твоє потомство,
і пагінці твої, мов билля, на землі ростимуть.
26
Зійдеш зрілий літами у гріб,
немов копа снопів, яку складають своєчасно.
27
От чого ми дізнались, - це свята правда!
Слухай же й затям собі це добре