Сумне людське життя на землі

1
«Чи ж то життя людини на землі не служба?
Чи ж не як дні поденника, дні його?
2
Неначе раб, що прагне холодку,
немов поденник, що жде заплати,
3
так місяці омани випали мені на долю,
і припали мені ночі болю.
4
Коли лягаю, то кажу: Коли той день настане?
Коли встаю: Коли вже вечір?
І насичуюсь турботами до смерку.
5
Тіло моє вкрилось червою і струпом,
шкіра моя потріскалась, узялася гноєм.
6
Дні мої линуть швидше, ніж човник,
і безнадійно пропадають.
7
Згадай же, що життя моє - лиш подув.
Очі мої вже не зазнають більше щастя.
8
Око, що бачило мене, вже більше не побачить,
очі твої шукатимуть мене, та мене більш не буде.
9
Розвіюється хмара і минає,
отак хто сходить до Шеолу, вже звідтіль не вийде.
10
Не повернеться вже більше до себе в хату,
і місце, де він був, його вже не впізнає.
11
Тим то не буду стримувати уст моїх
і говоритиму в печалі мого духу,
я скаржитимусь у горі душі моєї.
12
Чи ж то я море чи морська потвора,
що ти проти мене ставиш сторожу?
13
Коли гадаю: втішить мене моя постіль,
ложе моє допоможе перенести мою скаргу,
14
тоді жахаєш мене снами,
і примарами мене лякаєш.
15
І я волів би задушитись,
смерть мені ліпша від страждання.
16
Я сохну, я не буду жити завжди!
Облиш мене, бо дні мої - лише подув!
17
І що той чоловік, щоб його цінувати,
звертати на нього твою увагу,
18
навідуватись до нього щоранку,
і випробовувати його щохвилі?
19
Коли ти перестанеш за мною назирати,
даси мені спокійно слину проковтнути?
20
Та коли я і згрішив, що тобі заподіяв,
тобі, що наглядаєш за людиною?
Чому ж мене ціллю собі поставив,
так що зробивсь я тягарем для себе?
21
Чому гріха мені не відпускаєш?
Чому мені переступу не даруєш?
Бо ось я скоро ляжу в землю, шукатимеш мене, та більш мене не буде