Зруйнування Єрусалиму

1
О як же то у своєму гніві Господь захмарив оту дочку Сіону!
Кинув з небес на землю вроду Ізраїля!
Не спогадав про свій підніжок у день свого гніву.
2
Зруйнував Господь, не пощадив, усі Якова оселі.
Він зруйнував у своїм обуренні твердині дочки Юди, повалив їх на землю;
царство з його князями збезчестив.
3
У палкому гніві розбив він усю Ізраїля потугу, відвів назад свою правицю перед супостатом.
Він запалив у Якові немов би вогонь горючий, що звідусюди пожирає.
4
Він нап'яв лука свого, немов би ворог, випрямивши правицю, немов би противник, і вибив усе, що миле очам;
він на намет дочки Сіону вилив огнем свою досаду.
5
Господь неначе ворогом зробився;
він зруйнував Ізраїля, зруйнував усі його палаци, знищив його твердині, збільшив дочці Юди плач і лемент.
6
Він спустошив, неначе сад, шатро своє, знищив свій намет зборів.
Господь довів до того, що на Сіоні забуто про свята та суботи;
і відкинув у палкому гніві царя та священика.
7
Господь відкинув жертовник свій, знехтував своєю святинею;
він видав у ворожі руки мури його будинків.
Крик знято в Господньому домі, неначе за якогось свята.
8
Господь намислив розвалити мур дочки Сіону;
простягнув мотузку, руки не стримав, щоб не руйнувати;
засмутив мур і передмур'я, і вони разом тужать.
9
Запались у землю його ворота, розбив він і зламав його засуви.
Цар його з князями між народами, немає закону!
Навіть його пророки не мають більш від Господа видіння.
10
Сидять на землі мовчки старі дочки Сіону;
посипали собі голови порохом, оперезалися вереттям.
Схилили голови додолу дівчата єрусалимські.
11
Очі мої змарніли від сліз, нутро кипить у мене, жовч моя виливається на землю з-за погибелі дочки народу мого, бо діти й немовлята мліють по майданах міських.
12
Просять у матерів своїх: «Хліба!
Пити!» І умлівають, мов поранені, по майданах міських і виливають свої душі у материнське лоно.
13
Якого свідка маю тобі дати?
До чого мені тебе уподобити, дочко єрусалимська?
З чим тебе порівняти, щоб тебе потішити, дівице-дочко сіонська?
Рана бо твоя велика, немов море;
хто тебе вилікувати може?
14
Пророки твої бачили для тебе видіння пусті й оманливі;
не розкривали твого беззаконства, щоб відвернути від тебе неволю;
вони для тебе віщували пророцтва пусті та облудні.
15
Сплескують руками над тобою всі перехожі;
свищуть, кивають головою над єрусалимською дочкою: «То це те місто, що його звали найбільшою красою, радістю всього світу
16
Всі вороги твої на тебе пороззявляли пащеки, свищуть, скрегочуть зубами та примовляють: «Проглинули ми його!
Оцього дня ми тільки й чекали!
Таки дожили, узріли
17
Вчинив Господь те, що задумав, виконав своє слово, що був заповів за днів днедавніх;
спустошив без пощади, звеселив ворога над тобою, ріг противників твоїх підніс угору.
18
До Господа взивай зо свого серця, дівице - дочко Сіону!
Лий потоком сльози днями й ночами!
Не давай собі впину, очей твоїх зіницям не давай спокою!
19
Вставай, голоси уночі з початком кожної сторожі.
Вилий водою твоє серце перед лицем Господнім.
Здійми до нього твої руки за життя твоїх діток, що мліють з голоду на рогах усіх вулиць.
20
О, зглянься, Господи, й подивися: кому ти учинив так?
Щоб жінки та їли плід свій, діток, яких плекали?
Щоб у святині в Господній убивано священика й пророка?
21
Лежать на вулицях на землі діти й старі люди.
Мої дівчата й мої хлопці від меча полягли;
ти убив у день твого гніву, ти мордував без милосердя.
22
Ти поскликав, немов на празник, мої страхіття навкруг мене.
В день гніву Господа ніхто не втік, не врятувався.
Тих, що я випестила, виховала, винищив мій ворог.