Скарга;
надія;
втіха


1
Я - чоловік, що зазнав горя під палицею його гніву.
2
Він вів мене й силував ходити у пітьмі, а не в світлі.
3
Проти мене самого він знову й знову звертає свою руку цілоденно.
4
Він виснажив тіло моє й мою шкіру, він розбив мої кості.
5
Він зводив будову проти мене і оточував мене жовчю та нуждою.
6
Він оселив мене в місцях темних, наче тих, що вже давно померли.
7
Муром обвів мене, щоб я не вийшов;
зробив тяжкими мої кайдани.
8
Навіть як я взиваю й допомоги благаю, він відштовхує мою молитву.
9
Дороги мої тесаним камінням закидав, стежки мої викривив він.
10
Ведмедем у засідці зробивсь для мене, левом у сховку.
11
Він збив набік мої дороги, він розірвав мене і обернув на ніщоту.
12
Він нап'яв свого лука і поставив мене стрілі за мету.
13
Дав доступ у моє нутро дітям сагайдака свого.
14
Я став посміховищем для всього мого народу, їх приспівкою цілоденною.
15
Наситив мене гіркотою, і напоїв полином.
16
Він розбив щебенню мої зуби, він повалив мене в попіл.
17
Покинув спокій мою душу, і я забув про щастя.
18
Я мовив: Пропала моя сила, моя на Господа надія!
19
Згадай про мої злидні та мою скорботу, про полин та жовч.
20
Глибоко вбилось усе те мені в пам'ять, і душа моя в мені прибита;
21
Оце пригадую я моєму серцю і тому надіюсь.
22
Ласки Господні не скінчились, не вичерпалось його милосердя.
23
Вони нові щоранку, велика твоя вірність.
24
Господь - мій пай, - моя душа говорить;
тому й надіюся на нього,
25
Благий Господь до того, хто його чекає;
до душі, яка його шукає.
26
Добре чекати мовчки від Господа спасіння.
27
Добре для людини носити ярмо в юнацтві.
28
Нехай сидить насамоті мовчки, бо він його наклав на нього.
29
Нехай встромить уста свої в порох, ануж: може ще є надія!
30
Нехай наставить тому, хто б'є, щоку, нехай набереться зневаги до наситу!
31
Бо не навіки Господь відкидає.
32
Бо хоч він і засмутить, та знову помилує з доброти своєї великої.
33
Бо він не карає від серця і нерадо засмучує дітей людських.
34
А коли хтось бере під ноги усіх в'язнів країни
35
чи перекручує право людини перед очима Всевишнього,
36
коли ошукує когось у якійсь справі, - хіба Господь того не бачить?
37
Хто щось колись сказав і воно сталось без Господнього веління?
38
Хіба не з уст Всевишнього виходять злидні й нещастя?
39
Чому, поки живе, людина нарікає, чоловік - за кару за гріхи власні?
40
Розвідаймо тільки дороги наші й дізнаймо, повернімося до Господа!
41
Здіймімо серця й руки наші до Бога, що на небі!
42
Ми відпали, збунтувались: ти не простив нам!
43
Огорнув гнівом, гнав нас та убивав немилосердно.
44
Закрив ти себе хмарою, щоб не пройшла молитва.
45
Сміттям та покиддю зробив ти нас серед народів.
46
Всі наші вороги широко уста свої на нас відкрили.
47
Страх і яма нам випала, спустошення й руїна.
48
Потоки вод ллє моє око над руїною дочки народу мого.
49
Око моє стікає без угаву, без перестання,
50
поки Господь з неба не спогляне та не побачить.
51
Око моє печалить мою душу з-за усіх дочок мого міста.
52
Мов пташку, напосілися мене зловити ті, що зо мною ворогують без причини.
53
Життя моє підтяли в ямі й прикидали мене камінням.
54
Води знялися понад голову в мене, і сказав: «Пропав я!»
55
Я візвав твоє ім'я, Господи, із глибокої ями.
56
Почув ти мій голос: «Не затуляй твого вуха від мого стогону, волання мого
57
Ти зблизився, коли я візвав до тебе;
сказав: «Не бійся!».
58
Ти боронив, о Господи, справи душі моєї;
ти викупив моє життя.
59
О Господи, ти бачив мою кривду;
розсуди ж мою справу!
60
Ти бачив усю їхню помсту, усі їхні замисли на мене.
61
Ти чув, о Господи, наругу їхню, усі їхні замисли на мене.
62
Уста противників моїх, витівки їхні цілоденне проти мене.
63
Чи вони сидять, чи встають, глянь: я - їхня глумлива пісня.
64
Відплатиш, Господи, їм нагороду за вчинками їхніх рук.
65
Ти їм даси запекле серце;
проклін на них твій!
66
Ти гонитимеш їх, о Господи, у гніві і винищиш їх із-під неба.