Загальна несправедливість 1-7; оновлення народу 8-10; поворот з неволі 11-13; молитва за народ 14-17; кінцевий гимн 18-20

1
Горе мені, бо я став, мов останні літні плоди, немов той виноград по винозборі: ані однієї ягідки, щоб з'їсти, ані однієї спілої вчасно смокви, яких прагну.
2
Побожні зникли з краю, нема між людьми справедливих;
на кров усі роблять засідки;
один на одного сіті закидає.
3
До зла їхні руки спритні;
князь вимагає, суддя чинить розправу за хабар, вельможа виявляє свої забаганки, правдою крутить.
4
Найліпший з них, неначе тернина, найправедніший - немов пліт з колючок.
День, оповіщений твоїми вартовими, - твоя кара - настає;
тепер прийде на них тривога.
5
Не довіряйте другові, на приятеля не звіряйтесь, ба й перед тією, що лежить на твоїм лоні, стережи двері уст твоїх.
6
Бо син батька зневажає, дочка повстає на матір, невістка на свекруху, і кожному його домашні - вороги.
7
Я ж на Господа буду споглядати, надіятись на Бога мого спасіння, і мій Бог мене почує.
8
Не тішся надо мною, о мій вороже, бо хоч я впав, але я встану;
хоч перебуваю в темряві, - Господь є моє світло.
9
Я буду гнів Господній нести, бо я згрішив супроти нього, аж доки не розсудить мою справу, не вчинить суду надо мною.
Він виведе мене на світло, я побачу його справедливість.
10
Тоді мій ворог те побачить і сором його окриє - його, що говорив до мене: «Де Господь, Бог твій?» Очі мої дивитимуться на нього;
тепер його будуть топтати, немов на вулиці грязюку.
11
День будування твоїх мурів -той день буде усунений далеко.
12
Того дня прийдуть до тебе від Ашшуру аж по міста Єгипту, від Тиру аж по Річку, від моря й до моря, від гори аж по гору.
13
Земля стане пустинею через своїх мешканців, з-за їхніх учинків.
14
Паси народ твій ґирлиґою твоєю, овець спадщини твоєї, що самі перебувають у лісі серед саду.
Нехай собі пасуться у Башані та Гілеаді, як то було за днів днедавніх!
15
Як за днів виходу з Єгипту, яви нам предивні речі.
16
Народи те побачать і засоромляться, дарма, що такі сильні;
на уста покладуть собі руку, вуха в них оглухнуть.
17
Вони будуть лизати порох, мов гадюка;
немов тваринки, що по землі в'ються, вони, тремтівши, повилазять із своїх притулків;
прийдуть зо страхом до Господа, Бога нашого, - тебе будуть боятись.
18
Хто Бог, як ти, що провину прощаєш і даруєш переступ останкові твого спадкоємства?
Він не затримає гнів свій повіки, бо любить милосердя.
19
Він знову змилосердиться над нами, розтопче наші беззаконня.
Ти кинеш у глибінь моря всі гріхи їхні.
20
Ти явиш твою вірність Яковові, твою ласку Авраамомі, як ти поклявсь був батькам нашим ще за днів днедавніх.