Артаксеркс дозволяє Неємії відбудувати мури Єрусалиму

1
У місяці Ніссані, двадцятого року царя Артаксеркса, стояло перед ним вино.
Я взяв та й подав цареві й намагався не бути смутним перед ним.
2
Але цар промовив до мене: «Чого ти сумний на виду?
Адже ж ти не хворий.
Ніщо інше, як якусь журбу маєш на серці.» Я злякався вельми
3
й сказав цареві: «Нехай цар живе повіки!
Як же не бути смутним моєму обличчю, коли місто, де гроби батьків моїх, зруйноване й брами його спалені вогнем
4
І сказав цар до мене: «Чого ж ти просиш?» Тут я помолився Богові неба
5
і сказав цареві: «Коли цареві довподоби й коли слуга твій тобі вгодний, пошли мене в Юдею, в місто, де гроби батьків моїх, щоб я відбудував його
6
І сказав мені цар: із царицею, що сиділа коло нього: «Скільки триватиме твоя подорож, і коли ти повернешся?» Тож припало до серця цареві послати мене, і я означив йому час.
7
Далі сказав я цареві: «Коли цареві довподоби, нехай дадуть мені листи до начальників заріччя, щоб вони мене пропустили, доки не дійду до Юдеї,
8
та й лист до Асафа, царського лісничого, щоб дав мені дерева на колоди для брам у твердині, що при храмі, на міські мури та на дім, в якому буду жити.
І дав мені цар, бо добродійна рука мого Бога була надо мною.
9
От і прийшов я до начальників заріччя і передав їм царські листи.
А цар післав зо мною військових начальників і кіннотчиків.
10
Коли зачули про те Санбаллат із Хорону й Товія, слуга аммонський, велика досада пойняла їх, що от прийшов хтось піклуватися про добро синів Ізраїля.
11
Прийшов я в Єрусалим і пробув там три дні.
12
Тоді ж устав я вночі, ще й кілька чоловік зо мною, та не казав я нікому, що поклав мені Бог мій на серце зробити для Єрусалиму.
Скотини ж не було ніякої при мені, крім тієї скотини, на якій я їхав.
13
Я вирушив уночі через Долинні ворота до Драконової криниці та до Гнояних воріт, і оглянув мури Єрусалиму, що були в руїнах, а його ворота були спалені вогнем.
14
Далі прийшов до Джерельних воріт і до царської саджавки, але там не було місця перейти для скотини, що була підо мною.
15
Отак уночі, долиною, піднявсь я вгору, оглядаючи мур.
По тому ж завернув і проїхав через Долинні ворота й повернувся.
16
А старшини не знали, куди то я ходив і що я робив;
ні юдеям, ні священикам, ні вельможам, ні старшинам, ні іншим, що робили цю роботу я до того часу нічого не повідав.
17
Потім же сказав я їм: «Бачите, в яких ми злиднях, як Єрусалим зруйнований та як брами його спалені вогнем.
Нумо ж, відбудуймо єрусалимський мур, щоб не бути нам більш посміховищем
18
Оповів я їм про добродійну руку Бога мого, що була надо мною, а й про те, що цар мені сказав був.
А вони вго лос: «Берімся до будови!» І заповзя лися завзято до цього доброго діла.
19
Як зачули про це Санбаллат із Хорону й Товія, слуга аммонський, та араб Гешем, то стали з нас сміятись і говорили про нас із погордою: «Що то ви робите?
Хочете збунтуватись проти царя
20
Тоді я у відповідь їм: «Бог неба - він нам сприятиме;
ми ж, його слуги, беремось до будови, а ви не маєте ні частки, ні права, - ані й згадки про вас в Єрусалимі