(9) Скарга на зухвалість ворогів 1-11; певна перемога вбогих 12-18

1
Чому, о Господи, стоїш здалека, ховаєшся під час скорботи?
2
Коли гордує грішник, страждає вбогий і ловиться в лихі задуми, що той намислив.
3
Бо грішний вихваляється бажанням серця свого, і захланний хулить і зневажає Бога.
4
Говорить грішник у своїй буті: “Не буде суду!
Нема Бога!
Такі й усі думки в нього.
5
Перед ним завжди стелиться щасна дорога.
Суди твої далеко геть від нього, усіх противників своїх - він сміхом збуває.
6
Він каже в своїм серці: “Не піддамся!
З роду в рід я не зазнаю лиха.”
7
Уста в нього - повні прокльонів, обману і лукавства, а під язиком у нього лихо й переступ.
8
Іде на засідки біля осель, і потайки невинного вбиває, очима так і зорить за нещасним.
9
Він засідає, притаївшись, неначе лев у своїй криївці, він засідає, щоб бідака запопасти, хапає бідолаху й тягне у свою сітку.
10
Зіщулившись, до землі прилягає, і падають нещасні в його кігті.
11
Каже у своїм серці: “Забув Бог, сховав лице своє й нічого вже не бачить.”
12
Устань, Господи Боже, піднеси руку!
Не забудь убогих!
13
Чого б безбожник мав зневажати Бога, казати у своєму серці: “Ти не каратимеш ніколи!”
14
Ти дивишся, ти бачиш біль і горе;
вони завжди перед тобою.
На тебе покладається нещасний, сироті - ти поміч.
15
Зламай лукавому й безбожникові рамено;
ти покараєш його злобу, і більш її не буде.
16
Господь - цар на віки вічні, зникли погани з його землі.
17
Почув єси, о Господи, бажання вбогих, їх серце підбадьорив, прихилив твоє вухо,
18
щоб захистити право сироти й пригніченого, щоб земнородний не лякав уже більше.