(89) Бог - вічне пристановище 1-6; гріх - причина злиднів 7-11; молитва 12-17

1
Мойсея, чоловіка Божого.
2
Перш, ніж постали гори і народилася земля, і всесвіт, від віку й до віку ти єси Бог.
3
Ти повертаєш людей у порох, кажучи: «Поверніться, сини людські
4
Бо тисяча літ в очах у тебе, мов день учорашній, що минув, і мов нічна сторожа.
5
Змітаєш геть їх: вони стають, мов сон уранці, Мов та трава, що зеленіє.
6
Уранці квітне й зеленіє, а ввечорі - підтята висихає.
7
Бо гинемо від гніву твого, і стривожились ми від обурення твого.
8
Поставив ти провини наші перед собою, гріхи наші таємні перед світлом обличчя твого.
9
Усі бо наші дні никнуть від гніву твого;
літа наші минають, мов зідхання.
10
Дні віку нашого сімдесят років, а як при силі - вісімдесят років;
і більшість із них - то труд і марність, бо скоро линуть, і ми зникаєм.
11
Хто знає силу гніву твого?
Хто бачив твоє обурення?
12
Навчи ж нас дні наші рахувати, щоб ми дійшли до розуму доброго.
13
Повернися, Господи!
- докіль?
змилуйся над слугами твоїми.
14
Насити нас милістю твоєю вранці, щоб ми раділи й веселились по всі дні наші.
15
Звесели нас мірою днів, за яких засмутив єси нас, мірою літ, що ми в них звиділи горе.
16
Хай з'явиться твоїм слугам твоє діло, і слава твоя їхнім дітям.
17
І ласка Господа, Бога нашого, хай буде над нами, і стверди діло рук наших;
стверди його - діло рук наших!