Молода:

1
Я - нарцис шаронський, лілея на долині.


Молодий:

2
Що та лілея між будяками, то моя люба між дочками.


Молода:

3
Що яблуня між лісовими деревами, то любий мій між синами!
У його холодку, що так бажала, я сіла і плід його був солодкий моєму піднебінню.
4
Він увів мене в бенкетний покій, і любов - стяг його надо мною.
5
Підсильте мене тістечками виноградними, яблуками мене одушевляйте, бо я з любови знемагаю.
6
Ліва рука його під головою в мене, а правою він мене обіймає.


Молодий:

7
Я заклинаю вас, дочки єрусалимські, сарнами й ланями пільними, щоб не будили, не розбуджували любої моєї, покіль вона того не схоче.


Молода:

8
Уважно!
Мій любий!
Ось він іде, він стрибає по горах, по горбках скаче.
9
Мій любий - немов олениця або оленятко.
Он він стоїть за нашою стіною, крізь вікна заглядає, крізь ґрати зазирає.
10
Заговорив мій любий і сказав до мене: «Устань, моя люба!
Ходи, моя прекрасна!
11
Глянь бо: зима минула, дощі прогули, прошуміли.
12
Вже квіти на землі з'явились, пора пісень настала, і голос горлиці вже чути в краю нашім.
13
Смоковниця бруньки вже виганяє, і виноград, у цвіту пахощі розливає.
Устань, іди, моя люба!
Ходи, моя прегарна!
14
Моя голубко, у щілинах скелястих, у сховку стрімкої кручі!
Дай глянути на твоє личко, дай голос твій почути!
Бо голос твій солодкий, і личко твоє принадне
15
Спіймайте нам лисиць, лисиць маленьких, що виноградники нівечать, наші виноградники у цвіту.
16
Мій любий - мій, а я його, - його, що пасе між лілеями.
17
Покіль день дише холодочком і тіні утікають, вернись, мій любий!
Будь, як газеля або як оленятко на горах Бетер!