Молодий:

1
Я ввійшов у сад мій, о моя сестро-дружино, збирав мірру мою з моїм бальзамом, їв мою крижку з медом, пив моє вино з моїм молоком.
Їжте, о друзі!
Пийте, впивайтесь, мої любі!


Молода:

2
Я сплю, та моє серце не засинає.
Ось чую: стукає мій любий: «Відчини мені, о моя сестро, моя люба!
Моя голубко, моя чиста!
Бо голова у мене роси повна, кучері у мене - нічних капель
3
Я скинула із себе мою одежу: як мені її надягнути?
Помила собі ноги: як мені їх бруднити?
4
Мій любий просунув руку через дірку в дверях, і нутро здригнулось у мені.
5
Я встала відчинити любому моєму, із рук моїх закапотіла мірра, з пальців моїх текуча мірра на ручку при засуві.
6
Я відчинила любому моєму, та любий мій уже відвернувся, пішов далі, дух у мені захопило, як він заговорив був.
Шукала я його, та не знайшла вже;
я кликала його, та він не обізвавсь до мене.
7
Знайшла мене сторожа, що круг міста ходить.
Вона мене побила, поранила.
Здерли з мене плащ мій тії, що доглядають мури.
8
Я заклинаю вас, дочки єрусалимські, як знайдете мого любого, то що звістите йому?
Що я з любови знемагаю!


Хор:

9
Чим любий твій над любими, найкраща між жінками?
Чим любий твій над любими, що нас так заклинаєш?


Молода:

10
Мій любий білий та рум'яний, його з десяти тисяч розпізнати.
11
Голова у нього з золота, із щирого;
кучері у нього закручені, чорні, мов ворон.
12
Очі його мов голубки край водяних потоків, що, викупавшись у молоці, на березі сідають.
13
Щоки його, немов пахуча грядка, неначе квітники рослин запахущих.
Уста його - лілеї, що крапають міррою дорогоцінною.
14
Руки його - золоті вальці, оздоблені таршіськими самоцвітами.
Груди його - брили слонокости, сафірами вони вкриті.
15
Ноги його - стовпи алябастрові, поставлені на щирозлотних основах.
Вигляд його, немов Ливану, він пишний - мов оті кедри.
16
Розмова його - самі солодощі, увесь він - розкіш.
Такий мій любий, такий отой друг мій, о дочки Єрусалиму!