Хор:

1
Вернись, вернись, о Суламіто!
Вернись, вернись, щоб нам на тебе подивитись!


Молодий:
Чому ви дивитесь на Суламіту, неначе на танок подвійний?




Хор:

2
Які бо гарні твої ноги у сандалях, дочко княжа!
Круглота твоїх стеген, неначе ланцюгові кільця, робота рук мистецьких.
3
Пупок твій - кубок круглий, вина замішаного в ньому не бракує.
Лоно твоє - ворох пшениці, оточений лілеями навколо.
4
Двоє грудей твоїх, як двоє оленяток, близняток олениці.
5
Шия твоя, мов вежа із слонокости.
Очі твої, немов ставки у Хешбоні при Бат-Раббім воротях.
Ніс твій, немов вежа ливанська, що дивиться на бік Дамаску.
6
А голова на тобі, мов Кармель той: волосся на тобі, неначе пурпура, - цар в її заплітках упіймався.
7
Яка ж бо ти прекрасна, яка мила о моя люба у розкошах!
8
Станом твоїм нагадуєш ти пальму, грудьми твоїми виноградні грона.
9
Я мовив: Я вилізу на пальму, вхоплю з плодами її гілку!
Хай груди твої будуть, мов грона виноградні, а запах твого подиху, мов запах яблук.
10
Твоя розмова, мов вино добірне, що по устах моїх і по зубах стікає.


Молода:

11
Я - для мого любого, і до мене звернене все його бажання.
12
Ходи, мій любий!
Ходім у поле, та заночуймо у селах.
13
Устаньмо у виноградниках раненько, гляньмо, чи виноград броститься, чи його квіт відкрився, чи зацвіли вже яблуні гранатові.
Там обдарую я тебе любов'ю.
14
Мандраґори свій запах розливають при наших дверях усякі плоди якнайкращі, нові та й старі теж, що я для тебе, любий мій, сховала.