Товит сліпне

1
За царя Сахердона повернувсь я додому, і мені повернуто мою жінку Анну й сина Товію.
На наше свято П'ятидесятниці, тобто свято семи Седмиць, мені приготовано гарний обід, і я сів обідати.
2
І коли був приготований для мене стіл, повний усіляких страв, мовив я до мого сина Товії: «Піди, моя дитино, і як знайдеш якогось бідного з наших братів невільників у Ніневії, що пам'ятає на Господа з усього серця, приведи його сюди, щоб їв разом зо мною.
Гляди ж, я тебе чекаю, поки не повернешся, дитино
3
І вийшов Товія шукати якогонебудь бідного з наших братів і, повернувшись, мовив: «Тату!» А я до нього: «Що таке, дитино!» Він же: «Тату, он там один із нашого народу лежить забитий;
його кинули на тім самім майдані, де задушили
4
Схопивсь я на рівні ноги, залишив обід і, перед тим як почати їсти, забрав його з майдану й поклав у хатинці, щоб поховати його, як зайде сонце.
5
Потім, повернувшися, обмивсь і, докраю сумний, почав обідати.
6
Я пригадав собі слово пророка, яке сказав Амос про Бетел: «Обернуться у смуток ваші свята, й усі ваші веселощі в ридання» - і я плакав.
7
А як зайшло сонце, пішов, викопав яму й поховав його.
8
Сусіди мої глузували й говорили: «Він таки не боїться!
Все бо шукали його, щоб убити за те, та він утік, і ось знову ховає мертвих
9
Тієї ж самої ночі, обмившись, увійшов я на своє обійстя й ліг коло надвірного муру, обличчя ж моє було відкрите з-за спеки.
10
Не знав я, що зверху надо мною були горобці на мурі, - і їхнє лайно, ще тепле, впало мені на очі й навело більма.
Ходив я до лікарів, щоб вилікуватись, та що більш вони намащували мені очі маззю, то більше мої очі сліпли на ті більма, аж поки зовсім не осліпли.
Отак нездужав я на очі 4 роки.
Усі мої брати побивались навколо мене, а Ахіяхар утримував мене 2 роки, поки він не пішов до Елімаїди.
11
Того часу моя жінка Анна робила всілякі жіночі роботи
12
й посилала їх панам, що їй за те платню давали.
Сьомого Дістра вона відтяла скінчену тканину й відіслала панам, які виплатили їй усю платню та ще й додали поверх неї козенятко.
13
І от коли прийшла додому, почало те козенятко блеяти.
Покликав я її й спитав: «Звідкіль те козенятко?
Чи воно, бува, не крадене?
Віддай його назад панам, бо ми не маємо права їсти крадене
14
А вона до мене: «Таж мені його дали поверх платні!» Але я не йняв їй віри й наказав віддати його панам.
Мені соромно було за те перед нею.
Тоді вона мені сказала: «І де вони оті твої милостині?
Де вчинки твоєї праведности?
Адже знати, що це вони довели тебе до цього