Єгипетська темрява

1
Справді великі суди твої і незглибимі!
Тому то свавільні душі й заблукали.
2
Гадавши беззаконні, що можуть люд святий гнобити,
темряви в'язні, скуті довгою ніччю,
замкнені в хатах, лежали вони
далеко від вічного Провидіння;
3
міркувавши бо, що можуть із своїми прихованими гріхами затаїтись
під темним серпанком забуття,
вони, сполохані страшними появами, розбіглись.
4
Бо закуток, де вони причаїлись, їх не охороняв від страху.
Жахливий шум лунав круг них,
і привиди сумнолиці та тужливі їм з'являлись.
5
Ніяка сила вогню не могла світити,
ні ясне сяйво зір
не могло тієї страшної ночі роз'яснити.
6
З'являлось їм тільки страховидне вогнище, яке само займалось;
для них же, наляканих, коли те видиво вже зникло з очей,
- те, на що дивились, здавалось ще гіршим.
7
Чаклунського вміння дитячі облуди провалились,
і порожні хвастощі мудрістю побила ганьба.
8
Бо ті, що обіцяли від хворої душі страхи й неспокої відігнати,
самі захворіли на сміховинну боязливість.
9
Бо хоч і ніщо страшне їх не лякало,
та наполохані човганням тварюк і гадюк сичанням, гинули з переляку,
не наважувалися й дивитись у повітря,
якого ніяким робом не можна уникнути.
10
Лукавство - боязливе, воно засуджене власним свідоцтвом,
воно під натиском- сумління завжди збільшує лихо.
11
Бо страх це ніщо інше,
як занехаяння допомоги, що її розум постачає.
12
А як менше внутрішнє сподівання,
то більшим уважається незнання причини, яка наводить муку.
13
Тих же, - що в ту ніч, справді безсильну,
яка вийшла з глибини немічного аду,
заснули тим самим сном, -
14
мучили страшні привиди,
знесилював душі занепад,
раптовий бо й нежданний страх огортав їх.
15
Так кожний, хто б він не був, там падав
і сидів замкнений у в'язниці без засувів.
16
Чи то був хлібороб, чи то чабан,
чи робітник, що працював собі окремо,
- заскочений, корився неминучій нужді:
всіх бо зв'язали одні й ті самі пута темряви.
17
І чи то вітер, що свище,
чи приємний спів пташок у густих гілляках,
чи шум води, що рвучко тече,
чи різкий гуркіт скель, що падають уділ,
18
чи тварин невидимий біг скоком,
чи звірів прелютих потужне ревіння,
чи відгомін, що відбивається в гірських проваллях,
- усе це лякало їх, і вони охлявали знемогою.
19
Увесь бо світ яснів блискучим світлом
і клопотавсь без перешкоди справами своїми.
20
Тільки глупа ніч над ними повисла,
образ пітьми, що мала прийти на них.
Та вони самі були для себе тяжчі від пітьми.