Огненний стовп 1-4: смерть перворідних 5-19; інші іспити 20-25

1
Одначе в твоїх святих було вельми багато світла.
Ті, чули їхній голос, хоч і не бачили їх з виду,
і щасливими їх називали, бо вони не потерпіли.
2
І дякували їм, що вони, хоч передше покривджені, зла не чинили,
та просили вибачити, що ворогували з ними.
3
Ти замість пітьми дав їм стовп вогнегорючий,
щоб був провідником у незнаній подорожі
та сонцем нешкідливим у їхній мандрівці славній.
4
Бо справді тії заслужили, щоб у них забрати світло
та щоб самих їх у темряві закутати,
- їх, що ув'язненими в темниці тримали твоїх дітей,
через яких мало бути дане світові нетлінне світло закону.
5
Коли вони вирішили повбивати священних немовлят,
і одне лиш дитя було виставлене та й те врятувалось,
ти в них, каравши, забрав дітей силу
і погубив їх разом у могутніх водах.
6
Ніч та вже наперед була відома батькам нашим,
щоб підбадьорились, знаючи певно, яким повірили присягам.
7
Народ твій очікував
спасіння праведних і ворогів погуби.
8
Бо чим скарав ти наших противників,
тим нас прославив, покликавши до себе.
9
І священні діти добрих жертвували потайки
та однодушно встановили цей закон Божий:
що святі мають однаково й у щасті й у нещасті брати участь;
і наперед вже виспівували похвальних пісень батьківських.
10
У відповідь їм лунав безладний крик ворогів
і голосіння тих, що плакали по дітях.
11
Та сама кара впала на раба й на пана,
і простолюдець, як і цар, терпів те саме.
12
Всі однаково мали безліч померлих однаковою смертю;
щоб їх поховати, не вистачало живих,
бо в одну мить загинули їхні щонайкращі діти.
13
Отож ті, що через чари не вірили,
коли прийшла смерть на перворідних,
визнали, що цей народ - син Божий.
14
Тоді, як мирна тиша все повила,
і ніч, поспішаючи, досягла половини свого бігу,
15
твоє всемогутнє слово з неба, з царських престолів,
як невблаганний воїн, грянуло в осередок пропащої країни,
несучи гострий меч -твій невідкличний наказ.
16
Стало воно (там), і все сповнило смертю.
Воно торкалось неба і проходило землею.
17
Тоді негайно збентежили їх примари страшних снів
і неуявленні страхи на них напали.
18
І хто б де не впав, простягнувшись напів мертвий,
- тим виявляв, що саме спричинило смерть.
19
Бо сни, що їх тривожили, наперед це звістили,
щоб вони не загинули, не знавши, чому страждають так тяжко.
20
Однак і праведних спіткала проба смерти,
і сила їх загинула в пустині;
та гнів не був довготривалий,
21
бо вмить за них почав битись муж бездоганний,
взявши своєї служби зброю,
- молитву і спокутний ладан,
- він протиставився гніву й поклав кінець нещастю,
чим довів, що він твій слуга.
22
А подолав він те нещастя не міццю тіла,
ані силою якоїнебудь зброї,
але словом здержав того, що карав їх,
нагадавши клятьби й союзи з батьками.
23
Бо як мерці один на одному вже купами лежали,
він став посередині, зупинив гнів,
і перетяв їм до живих дорогу.
24
На його ж довгій шаті був світ увесь,
слава батьків - вирита на чотирьох рядах каменів,
і твоя велич на діядемі, на голові в нього.
25
Від того згубник назад подався, злякався того,
бо сама проба гніву була вистачальна.