1
Коли мовами людськими глаголю й ангелськими, любови ж не маю, то став ся я як мідь дзвіняча і бубен гудячий.
2
Коли маю пророцтво і знаю всї тайни і все знаннє, і коли маю всю віру, так щоб і гори переставляти, любови ж не маю, то я нїщо.
3
І коли роздам увесь маєток мій, і коли тїло моє передам, щоб його спалено, любови ж не маю, то нїякої користи менїтого).
4
Любов довго терпить, милосердує;
любов не завидує;
любов не величаєть ся, не надимаєть ся,
5
не осоромлює, не шукає свого, не пориваєть ся до гнїву, не думає лихого;
6
не веселить ся неправдою, а веселить ся правдою;
7
все покриває, всьому йме віри, на все вповає, все терпить.
8
Любов нїколи не впадає (гине);
чи то ж пророцтва, вони впадуть;
чи то мови, вони замовкнуть;
чи то знаннє, воно зникне.
9
Бо від части знаємо і від части пророкуємо.
10
Як же прийде звершене, тодї те, що від части, зникне.
11
Як був я малолїток, то яко малолїток говорив, яко малолїток розумів, яко малолїток думав;
як же став чоловіком, то покинув дитяче.
12
Бачимо бо тепер через дзеркало, в загадцї, тодї ж лицем до лиця;
тепер пізнаю від части, тодї ж пізнаю, яко ж і я познаний.
13
Тепер же пробувають віра, надїя, любов, сї троє;
більша ж із сих любов.