1
Бенадад, царь Сирийський, зібрав усю військову силу свою;
й з ним було трийцять і два князї з кіньми й колесницями;
й пійшов, облїг Самарию й добував її.
2
І послав посли в город до Ахаба, царя Ізраїлського,
3
І повелїв сказати йому: Так говорить Бенадад: срібло твоє й золото твоє - воно моє, й твої молодицї й найлучші сини - мої.
4
І відповів царь Ізраїлський і сказав: Як кажеш, мій пане царю, я твій з усїм, що маю.
5
Посли прийшли однакже знов й казали: Так мовляє Бенадад: Я посилав сказати тобі, що срібло твоє й золото твоє, й молодицї твої й синів твоїх мусиш оддати менї;
6
Тим то завтра о сїй добі пришлю до тебе людей моїх, щоб вони обшарили твою господу й господи підданих твоїх, і все, що вподобають, позабірали як власне своє.
7
І скликав царь Ізраїлський всї громадські мужі в своїй землї та й каже їм: Бачите ясно, яке зло він задумав;
він присилав до мене й зажадав моїх молодиць і дїтей, мого срібла й золота, та я не відказав йому.
8
І відповіли йому всї громадські мужі й увесь люд: Не слухай й не згоджуйся.
9
І каже він послам Бенададовим: Скажіте мойму панові, цареві: Все, про що ти присилав первим разом до слуги твого, вчиню;
сього ж не можу вчинити.
І пійшли посли й віднесли йому відповідь.
10
І прислав до його Бенадад, сказати: Нехай боги заподїють менї те й те, й ще більш причинять, коли пороху Самарийського стане на те, щоб узяти по жменї всїм людям, що я їх веду.
11
Царь же Ізраїлський відповів: Скажіть йому: хто підперізується (зброєю), нехай не хвалиться так, як той, хто розперізується.
12
Почувши сю відповідь саме тодї, як попивав із князями в своїх холодних шатрах, повелїв людям своїм: Облягайте місто!
І вони облягли місто.
13
І ось приступив один пророк до Ахаба, царя Ізраїлського, й рече: Тако глаголе Господь: Чи бачиш оцю велику купу?
Я сьогоднї подам її тобі в руки, щоб ти зрозумів, що я Господь.
14
І спитав Ахаб: Через кого?
І відказав він: Так говорить Господь: Через людей, що під земськими начальниками.
І спитав далїй: Хто розпічне битву?
Відказав той: Ти.
15
І перелїчив він людей під земськими війтами, й найшлось їх двістї трийцять і два.
Після їх же перелїчив увесь люд, усїх Ізрайлитян, сїм тисяч.
16
І вирушили вони о півднї, тим часом як Бенадад напивавсь до пяна в холоднику з тридцятьма й двома князями, що прийшли йому на підмогу.
17
Люде земських начальників вирушили перші.
І вислав Бенадад, і сказали йому: Вирушили мужі з Самариї.
18
І повелїв він: Чи вийшли вони з мирним задумом, чи з боєвим, хапайте їх живцем.
19
Скоро ж вирушили з городу люде земських начальників і військо за ним, -
20
Ударив кожен з них на свого противника.
І повтїкали Сирийцї, Ізрайлитяне ж погнались за ними.
А Бенадад, царь Сирийський, втїк на конї з кіннотою своєю.
21
Царь же Ізраїлський вирушив та й забрав конї й колесницї, й завдав Сирийцям великий побій.
22
І приступив пророк до царя Ізраїлського й рече йому: Держися мужно, міркуй й розваж, що тобі чинити, бо на той рік наступить знов на тебе царь Сирийський.
23
Слуги ж царя Сирийського говорили йому: Бог їх - се бог гір, тим вони взяли над нами гору;
коли б ми бились із ними на поділлї, так певно б ми їх переважили;
24
От же що зроби: відправ усїх царів із їх місць, а намість їх постав гетьманів;
25
І назатягай собі стілько війська, скільки погибло в тебе, й коней й колесниць, скільки було коней й колесниць, та й битись мемо з ними на поділлї, так певно подужаємо їх.
І послухав він їх ради й вчинив так.
26
На другий год зібрав Бенадад Сирийцїв та й двинув під Афек на війну проти Ізраїля.
27
Зібрались і Ізрайлитяне, й набравши живностї, вирушили їм на зустріч.
І отаборились Ізрайлитяне навпроти них, як дві невеличкі козині купки, тим часом як Сирийцї вкрили землю.
28
І прийшов Божий чоловік та й промовив до царя Ізраїлського: Тако глаголе Господь: За те, що Сирийцї мовляли: Господь є Богом нагірнїм, а не Богом подолянським, подам я тобі на поталу сю величезну купу, щоб ви зрозуміли, що я Господь.
29
І таборували вони один проти одного сїм день;
на сьомий же день прийшло до бою, й вклали Ізрайлитяне одного дня Сирийцїв сто тисячей чоловіка піхоти.
30
Що ж позоставалось, повтїкали в город Афеку.
Там же обваливсь мур на остальнїх двайцять і сїм тисячей чоловіка.
Утїк же й Бенадад у місто та й бігав із однієї сьвітлицї в другу.
31
І кажуть йому слуги його: Ми зачували, що царі Ізраїлські милосердні;
позволь же нам одягти чересла наші в вереттє, а на голови (шиї) взяти повороззя, та й пійти перед царя Ізраїлського;
може, він зоставить тебе живим.
32
От і попідперізувались вереттєм, а на голови взяли повороззя, й подались до царя Ізраїлського та й промовили: Твій слуга Бенадад звелїв тобі сказати: Зостав мене з душею!
Відказує той: А він ще жив?
Він мій брат.
33
Люде сї взяли те за добрий знак і чимскорше підхопили слово з уст його та й промовили: Брат твій Бенадад.
Він же каже: Йдїте й приведїть його.
І вийшов до його Бенадад, і він посадив його на колесницю.
34
І сказав йому той: Городи, що позабірав отець мій у твого батька, я верну, й можна тобі мати в Дамаску базарі (про торги), як мій отець мав у Самариї;
й я, вчинивши вмову, відїду собі.
І вчинивши з ним умову, (Ахаб) відпустив його.
35
Під той час один з пророчих мужів сказав, по наказу Господньому, свойму товаришові: Попобий мене!
Той же затявсь бити його.
36
І сказав він до його: За те, що не послухав єси слова Господнього, скоро пійдеш від мене, убє тебе лев.
І як пійшов той від його, наскочив на його лев, та й убив його.
37
І зустрів він другого чоловіка та й каже: Попобий же мене!
І попобив його другий до рани.
38
Тодї пророк пійшов, зупинивсь на дорозї, де мусїв їхати царь, і зробив себе незнаним, повязавши повязю очі собі.
39
Коли ж царь переїздив мимо, покликнув він до царя й сказав: Раб твій ходив на війну, аж ось хтось відійшов на бік і привів до мене чоловіка та й каже: Постережи сього чоловіка;
коли ж не встережеш, так оддаси за його свою душу, або мусиш одважити талант срібла.
40
Тим часом же, як твій раб робив то се, то те, той якось ізник.
- Царь же Ізраїлський каже йому: Так говорить і твій вирок.
Ти сам присудив його собі.
41
Він зняв хутенько повязь із очей, і царь впізнав його, що він із пророків.
42
Той же сказав йому: Тако глаголе Господь: Ти випустив із твоїх рук чоловіка, що підпав під мій проклін;
за те буде душа твоя за його душу й твій нарід за його нарід.
43
І подавсь царь Ізраїлський додому сумний й сердитий та й прибув у Самарию.