1
Як же окріпло царство в руцї в Соломона, посвоячився Соломон із Фараоном, Египецьким царем, і взяв за себе дочку Фараонову й привів її в Давидів город, покіль не скінчить будови палати своєї й храму Господнього й муру навкруги Ерусалиму.
2
Тодї приносив люд жертви ще на висотах, до того бо часу не був ще збудований дім імени Господньому.
3
Соломон любив Господа і ходив в установах отця свого Давида, але й він приносив жертви й палив кадило на висотах.
4
І подався царь у Габаон, щоб там жертвувати, бо се була найповажнїща жертівна висота.
Тисячу всепалень принїс Соломон на тому самому жертівнику.
5
У Габаонї ж обявивсь Господь Соломонові вночі вві снї, й рече Бог: Проси, що дав би я тобі.
6
І відказав Соломон: Ти виявив мойму отцеві Давидові велику милость, і за те, що він ходив перед лицем твоїм у щиростї, побожностї й в чистотї серця, ти додержав йому цю велику милость і дарував йому сина, що седїв би на його престолї, як і є воно тепер.
7
Оце ж, Господи, Боже мій, вчинив єси раба твого намість отця мого Давида царем;
але я ще молодик і не знаю нї виходу, нї ввіходу;
8
І раб твій обертається серед народу твого, що вибрав ти собі, такого великого народу, що за множеством його неможна його нї злїчити, нї переглянути;
9
То ж дай слузї твойму розумне серце, щоб йому правити народом твоїм і вміти розбірати між добрим і лихим;
бо хто зможе правити сим величезним народом?
10
І вподобав Господь, що Соломон просив сього.
11
І рече йому Бог: За те, що ти просив сього, а не випрошував довгого віку, або багацтва, або смертї ворогів твоїх, а прохав розуму, щоб уміти судити,
12
То я вволю твою волю: даю тобі мудре й розумне серце, так що рівнї тобі нї перше тебе не було, нї послї тебе не зявиться.
13
Ба й тим, чого не прохав єси, надїляю тебе: і багацтвом, і славою, так що рівнї тобі не буде між царями, покіль віку твого;
14
І коли ходити меш путьми моїми, пильнуючи установ моїх і заповідей моїх, як отець твій Давид ходив, так дам тобі й вік довгий.
15
І прокинувся Соломон, і зрозумів, що се сновидїннє.
Вернувшися ж у Ерусалим, приступив перед скриню закону Господнього, й принїс жертви всепалення та жертви мирні, й зладив велику гостину про всї слуги свої.
16
Тодї прийшли дві молодицї-блудницї до царя.
17
І каже одна молодиця: Прошу, пане мій!
я й оця молодиця живемо в одній хатї, й я породила при нїй в тій хатї;
18
На третий же день, як я породила, злягла й ся молодиця.
І були ми вдвох;
нїкого чужого з нами в хатї не було;
19
І вмер синок сієї молодицї вночі, бо вона приспала його;
20
Вона ж устала серед ночі, узяла мою дитину зпід мого боку, тим часом, як служебка твоя спала, та положила її до свого лоня, свою ж мертву дитину положила до моєї грудї;
21
Як же встала я вранцї годувати дитинку мою, коли ж воно мертве.
Та як я придивилась до його вранцї пильно, бачу, що се не моя дитинка, що я вродила.
22
Друга ж молодиця каже: Нї!
моя дитина жива, а твоя дитина мертва.
А та править: Нї!
твоя дитина мертва, а моя живенька.
І змагались так перед царем.
23
І рече царь: Ся править: ось моя дитина живенька, а твоя мертва, а та править: нї!
твоя дитина мертва, а моя живенька.
24
І повелїв царь: Подайте менї меча!
Як же принесено меча перед царя,
25
Повелїв царь: Розітнїть живе хлопятко надвоє, та й дайте сїй половину, а тій половину.
26
І каже тодї молодиця, та, що дитина в її була жива, цареві - бо серце її заворушилось з жалю за синком своїм: Благаю тебе, добродїю мій, оддай їй живеньку дитинку, не вбивай!
А друга промовила: Нехай не буде нї менї, нї тобі, розтинайте!
27
І розсудив царь: Оддайте тій першій живу дитину, не вбивайте!
та її мати.
28
Як же почув увесь Ізраїль про царський присуд, сповнились усї шаною й страхом перед царем;
зрозуміли бо, що в йому був Божий розум, щоб судити.