1
Сталося ж одного дня, Йонатан, син Саулів, не переказавши свойму батькові, звелїв хлопцеві, що носив йому зброю: Ходїмо, перейдемо до Филистійської чати, що стоїть по тім боцї.
2
Саул же седїв саме на Гивійській гряницї під гранатовим деревом, що під Мигроном;
людей при йому було до шістьох сотень чоловіка,
3
І Ахія, син Ахитува, брата Йохаведового Пинеесенкового, сина Ілїйного, сьвященник Господнїй в Силомі, що носив тодї ефод.
Люде ж не знали нїчого, куди Йонатан пійшов.
4
А були між горами, куди Йонатан пробирався, щоб напасти на Филистійську чату, і по сїм і по тім боцї гострі скелї: Одну звали Бозез, другу Сене;
5
Одна скеля стриміла на північньому боцї, навпроти Михмаса, друга на полуденньому боцї, навпроти Гиви.
6
От і каже Йонатан хлопцеві, що носив йому зброю: Перейдїмо лишень до чати сих необрізаних;
може Господь за нас воювати ме, бо Господеві нема перепину, щоб допомогти чи через многих людей, чи через немногих.
7
І відказав йому зброєноша: Чини, що тобі по серцї;
я з тобою, і чого ти хочеш, те й я хочу!
8
І сказав Йонатан: Ну, так перейдїмо до тих людей, нехай нас побачять.
9
Як вони скажуть нам: Стійте, покіль ми не наближились, то ми з'упинїмось на свойму місцї, і не наближуймось до них,
10
Коли ж скажуть: Ійдїть сюди до нас, тодї ми пійдемо, бо Господь подав їх нам у руки: се нехай буде нам ознакою.
11
Як же стали обидва на виду в Филистійської чати, то Филистії подумали: Се Євреї вилазять із нор, куди позалазили були.
12
От і кликнули чатівники Йонатанові та його зброєноші: Ходїть сюди до нас;
ми щось вам скажемо.
І каже Йонатан свойму зброєноші: Іди слїдом за мною, бо Господь подав їх нам на поталу.
13
От і лїзе рачки Йонатан на руках і на ногах, а зброєноша його слїдом за ним.
І падали вони перед Йонатаном, а зброєноша його добивав їх позад його.
14
І впало в тім первім побою, що завдав Йонатан та зброєноша його, до двайцятьох чоловіка на просторі половини дня ораня одною парою волів.
15
І обняв тодї страх табір і ввесь військовий люд;
так само полякались чати і хижацькі купи.
До сього ж іще затрусилась земля, і настав великий страх від Господа.
16
І дивиться Саулова сторожа в Гиві Беняминовій, аж се товпа розбігається сюди й туди.
17
І повелїв Саул людям, що круг його були: зробіте перегляд і подивітесь, хто з нас відлучивсь.
Як же зробили перегляд, аж нема Йонатана й його зброєноші.
18
І сказав тодї Саул Ахії: Пристав сюди скриню Господню, бо скриня Божа була тодї з синами Ізрайлевими.
19
Тим часом же, як Саул розмовляв із сьвященником, трівога та крик, робились все більші та більші в таборі Филистійському, і Саул сказав сьвященникові: Зложи руки твої.
20
І зібравсь тодї Саул з усїм військом, що було при йому, і як прийшли на боєвище, аж кожен підіймає меча проти товариша свого;
замішанє було дуже велике.
21
Та ще й Євреї, що давно вже пристали були до Филистіїв і ходили з ними всюди в таборі, пристали тепер до Ізрайлитян, що держались Саула та Йонатана.
22
І всї Ізрайлитяне, що поховались були в Ефраїм-горах, почувши, що Филистії повтекали, сполучились із своїми до бою.
23
Так дарував Господь Ізраїлеві того дня побіду, а побоїще простягалось аж за Бет-Авену.
(Всїх людей було з Саулом до десяти тисяч і битва розтягалась по цїлому містї на горі Ефраїмовій.)
24
Ізрайлитяне були того дня вельми втомлені, та Саул учинив учинок необачний бо закляв люд таким закляттєм: Проклят, хто їсти ме що до вечора, аж покіль помщусь над моїми ворогами!
Тим і не їв харчі нїхто з народу.
25
І пійшов весь люд у лїс, і був там на полянї мед.
26
Як наближився люд, каже: ось тече мед;
та нїхто не простяг руки до рота, бо люде страхались проклону.
27
Йонатана ж не було при тому, як батько його заклинав людей.
От він достав меду кінцем палицї, що держав у руцї, та й скоштував меду.
Тодї знов заяснїли очі в його.
28
Один же військовий озвавсь до його та й каже: Твій панотець закляв люд такою клятьбою: Проклят, хто що їсти ме сьогоднї;
люд же був утомлений.
29
І відказав Йонатан: Панотець мій стрівожив землю;
от дивітесь, як мої очі засьвітились, коли скоштував я трошки сього меду;
30
А й надто коли б люде попоїли добре сьогоднї ворожого лупу, що здобули, то чи ж не більший ще був би побій між Филистіями?
31
Тож побивали вони Филистіїв того дня від Михмасу до Аялону, і військовий люд потомивсь вельми.
32
І кинулись люде на луп, брали вівцї, корови, телята, і заколювали на землї, та й їли люде з кровю.
33
Як же сповіщено Саулові: Провинили люде Господеві, що їли з кровю, промовив він: Се ледарство;
прикотїть менї великого каменя.
34
І повелїв Саул: Розійдїтесь проміж людьми і промовте до них, нехай кожен приводить свою корову і вівцю та й заколює оттут, а тодї нехай їсть, щоб не грішити перед Господом, ївши з кровю.
І приводив кожен з людей вола чи що мав при руцї, та й заколювали там.
35
І спорудив Саул жертівника Господеві.
Се первий жертівник, що поставив Саул Господеві.
36
І наважився Саул: Уганяти мемо й у ночі за Филистіями, і будемо їх непокоїти аж покіль розвидниться;
не лишимо й ноги.
І промовили: Чини все, як тобі здається гаразд.
Та сьвященник промовив: Ходїмо перш перед Господа.
37
І поспитав Саул у Господа: Чи вганяти менї за Филистіями?
Чи подаси їх Ізраїлеві на поталу?
Та не було йому того дня нїякого відказу.
38
І повелїв Саул: Приступіть усї начальники між людьми та розпитайтесь, від кого провина сьогоднї сталась?
39
Бо так вірно, як те, що живе Господь подарувавший Ізраїлеві сьогоднї побіду, коли вона й на синї мойму Йонатанї покажесь, смерть і йому!
Та нїхто з усїх людей не відказував йому.
40
І повелїв усьому Ізраїлеві: Станьте по однім боцї, а я з сином Йонатаном станемо по другім боцї.
А люд відказав Саулові: Чини, що тобі здається гаразд.
41
Озвавсь тодї Саул: Господи, Боже Ізрайлїв, чом не відказав єси слузї твойму сьогоднї?
Коли ся провина вагонить на менї або на мойму синові Йонатанї, Господи, Боже Ізраїлїв, дай нам знак.
Коли ж вона на народї твойму, дай йому осьвященнє.
І виявлено Йонатана та Саула, люд же вийшов оправданим.
42
І повелїв Саул.
Жеребуйте між мною й моїм сином Йонатаном.
І впав жереб на Йонатана.
43
Питає ж тодї Саул у Йонатана: Признайсь менї, що ти вчинив?
І признавсь йому Йонатан та й каже: Кінцем палицї, що держав у руцї, скоштував я трохи меду - за се менї смерть!
44
І відказав Саул: Нехай Бог вчинить зо мною се і те, та ще і причинить;
мусиш сьогоднї умерти, Йонатане!
45
Та люд озвавсь до Саула: Чи ж то Йонатана стратити, що сю велику побіду вчинив в Ізраїлї?
Нї, сьому не бути!
Як живе Господь, і волосинка не впаде на землю з голови його, бо за Божою підмогою він учинив її.
І визволив люд Йонатана від смертї.
46
І вернувся Саул від погонї за Филистіями, Филистії ж пійшли собі додому.
47
Утвердивши своє царюваннє над Ізраїлем, воював Саул навкруги проти ворогів своїх: проти Моаба, проти Аммонїїв, проти Едому, проти царя Соби та проти Филистіїв, і куди нї обертавсь, усюди подужував.
48
І зібравши військо, побив Амалика і визволив Ізраїля з потали в грабителїв його.
49
Сини в Саула були: Йонатан, Ессуй, та Мелхисуя, а двох дочок його звали: старшу Мерова, меншу Мелхола.
50
А жону Саулову звали Ахиноама Ахимаазова;
а гетьмана війська його звали Абенир, син Нира, Саулового дядька.
51
Як Саулів отець Кис, так і батько Абенирів, Нир, були сини Авиїлові.
52
І була упорна війна з Филистіями покіль було віку Саулового;
і де побачить було Саул хороброго і сильного чоловіка, того й приймав до себе.