1
І звідти вийшов Давид і перебував в безпечних місцях в Ен-Гадди.
2
Як же вернувся Саул із походу свого проти Филистіїв, з'ясовано йому: Давид обертається тепер в Енгадській пустинї.
3
Узяв тодї Саул три тисячі з усього Ізраїля вибраних людей та й пустивсь, шукати Давида й людей його, по горах, куди дикі кози можуть ходити.
4
По дорозї прийшов до хлївів овечих;
а була там печера, й ввійшов туди Саул справити свою природну потребу;
тим часом у кінцї в печері сидїв Давид із своїми людьми.
5
І казали Давидові люде його: Оце ж той день, що про його казав тобі Господь: Видам тобі в руки ворога твого, щоб ти чинив із ним, що тобі вподобаєсь.
Давид же встав та й урізав тихцем кусень поли в верхній одежі в Саула.
6
Опісля ж ударила Давида совість, що він урізав поли в Сауловій одежі.
7
І сказав він людям своїм: Нехай не дозволить менї Бог вдїяти таке мойму панові, помазанникові Господньому, щоб наложити на його руку, бо він помазанник Господень.
8
І зупинив Давид своїх людей сими словами і не дав їм устати на Саула.
А Саул устав і вийшов із печери на дорогу.
9
Потім встав і Давид, покинув печеру та й промовив услїд Саулові: Пане мій, царю!
Озирнеться Саул, коли ж Давид припав лицем до землї та й поклонивсь йому.
10
І каже Давид Саулові: На що ти слухаєш людського наговору, що мовляють: Давид хоче лиха тобі?
11
Ось сьогоднї бачив єси своїми очима, що Господь віддавав тебе в руки мої в печері;
менї ж і радили тебе вбити, та я ощадив тебе і сказав: не зніму руки на пана мого, бо він помазанник Господень.
12
Отче мій!
споглянь, ось у мене в руцї клапоть з одежі твоєї;
я урізав поли в твоїй одежі, а тебе не вбив;
з сього зрозумій, що я не мислю тобі зла й зради і не провинивсь проти тебе нїчим, а ти наважився, щоб загубити мою душу.
13
Нехай Господь між нами двома розсудить, нехай Господь за мене на тобі помститься,
14
Як се й говорить стара приповідка: від безбожних виходить безбожність;
моя ж рука не буде на тобі.
15
За ким уганяти вийшов царь Ізраїльський?
Кого переслїдуєш ти?
Здохлого пса, одну блоху!
16
Нехай же Господь буде суддею та й розсудить між обома нами.
Він розбере справу мою і спасе мене від руки твоєї.
17
Як же скінчив Давид сю промову до Саула, сказав Саул: Чи не твій же се голос, синоньку Давиде?
Та й заплакав Саул у голос,
18
І сказав Давидові: Ти справедливший за мене, ти бо показав менї добро, тодї як я заподїяв тобі зло;
19
Ти доказав те сьогоднї, поступивши зо мною милостиво: не вбив мене, дарма що Господь видав мене тобі в руки.
20
Хто ж бо, найшовши ворога свого, пустить його на добру дорогу?
21
Оце ж я знаю, що ти будеш царем і що в твоїй руцї остоїться царюваннє над Ізраїлем.
22
Поклянися ж менї Господом, що не викорениш потомства мого після мене і не вигубиш мого ймення в роду мойму.
23
І поклявсь у тому Давид Саулові.
Тодї двинув Саул додому, Давид же з людьми своїми зійшов на вижини безпечні.