1
І вмер Самуїл, і зібравсь увесь Ізраїль та й оплакував його, і поховали його в дому його в Рамі.
А Давид зібравсь та й пійшов у пустиню Фаран.
2
Був же в Маонї чоловік, а майно його було в Кармелї.
Чоловік той був вельми багатий;
мав три тисячі овець і тисячу кіз;
і був він саме на стриговинах овець своїх на Кармелї.
3
Звали його на ймя Набал, а жінку його Абигея.
Була вона собі молодиця з добрим розумом і хороша вродою, чоловік же був жорсткий та злющий;
він походив з роду Калеба.
4
Почувши ж Давид у пустинї, що Набал стриже вівцї свої,
5
Послав десяток людей своїх і сказав: Ійдїть на Кармел, удайтесь до Набала і поздоровіте його від мене,
6
Та й промовте так: Щасти тобі, доле, й родинї твоїй і всьому твойму.
7
Прочув я оце, що в тебе стриговини.
Вівчарі твої пробували поблизу нас;
ми не знущались із них, і не пропадало в них нїщо, поки вони на Кармелї були.
8
Поспитай тільки в твоїх людей, вони тобі скажуть;
і так нехай знайдуть слуги твої ласку в очах твоїх, ми ж прийшли в добрий час;
дай же твоїм рабам і синові твойму Давидові, що в тебе тепер під рукою.
9
І прийшли Давидові люде, і висказали всї отті слова в імя Давидове, та й умовкли.
10
Набал же відказав Давидовим слугам так: Хто такий Давид і хто такий Ессей?
Сими часами багацько постало таких слуг, що втїкають від панів своїх;
11
Не вже ж би то менї та взяти мій хлїб, мою воду й моє мясиво, що приладив про моїх постригачів, та й пооддавати людям, що не знаю не відаю, звідкіля вони взялись?
12
І вернулись люде Давидові назад, прийшли додому та й переказали йому всї слова отті.
13
І повелїв Давид своїм людям: Підперезуй кожен меча свого.
І попідперізували вони мечі свої, та й Давид підперезав меча свого, й пійшли вони за приводом Давидовим до чотирьох сот чоловіка потуги, двістї ж остались при саквах в обозї.
14
Тим часом один зі слуг передав Абигеї, жінцї Набаловій, звістку: оце присилав Давид із пустинї посли привітати нашого пана, та він відправив їх нечемно;
15
Люде ж сї вельми добрі до нас;
не зневажали нас і нїщо в нас нїде не дїлось як були ми з ними, покіль ми в полі обертались;
16
Були вони охороною нашою й в день і в ночі, докіль ми пасли вівцї поблизу їх;
17
Тим подумай і розваж, що маєш тепер чинити, бо певно грозить від них біда нашому панові й всїй господї його;
а він такий злющий, що з ним шкода й говорити.
18
І взяла Абигея хутенько двістї боханцїв, два бурдюки вина, пятеро зготовлених овечат, наложила на осли,
19
Та й звелїла своїм людям, не сказавши нїчого чоловікові: Йдїть поперед мене, я йти му за вами слїдом.
20
Тим же часом, як вона їхала на ослї з гори, несподївано показався Давид із людьми своїми зустріч неї, так що вона з ними зіткнулась.
21
Давид же сказав собі навперід: Шкода було менї стерегти майно його в пустинї, так що нїщо з усього добра його не пропало;
він віддячує менї злом за добро.
22
Нехай же те й те вдїє Бог з ворогами Давидовими, коли я з усього добра його зоставлю до завтра й того, що мочить на стїну!
23
Як же загледїла Абигея Давида, зоскочила вона з осла, та й розпростерлась на землї ниць перед Давидом;
24
Потім упала йому в ноги, та й промовила: На менї лежить вина, пане мій;
дозволь твоїй рабинї озватись перед тобою, й прихили ухо твоє до слова рабинї твоєї!
25
Нехай же мій пан не уважає на такого злого чоловіка, на Набала, бо як зветься він, такий й він.
Набал зветься він і дурнота його з ним.
Я ж, твоя рабиня, не бачила людей мого пана, що ти прислав їх.
26
Тепер же, мій пане, як певно те, що живе Господь і ти живеш, Господь з'упинив тебе впасти в крівавий гріх і здержав руку твою від пімсти;
а тепер нехай стануть вороги твої як Набал, і всї, хто задумав заподїяти зло панові мойму.
27
Оце ж сей гостинець, що принесла рабиня твоя, віддай людям твоїм, що йдуть походом за тобою.
28
Прости вину рабинї твоїй;
Господь бо спорудить панові мойму твердий дім, бо пан мій веде війни Господнї, і нїякої кривди не знайдеться в тобі поки й віку твого.
29
Коли б який чоловік піднявсь тебе гонити чи то чигати на душу твою, дак нехай душа пана мого буде ввязана в узол живих у Господа, Бога твого, душі ж ворогів твоїх розкине він як пращею.
30
І коли Господь учинить на мойму панї все, що обітував тобі доброго, і поставить тебе в князї над Ізраїлем,
31
То нехай се не буде серцю пана мого на каяннє й неспокій совістї, що мій пан пролив безвинну кров і допоміг собі власною рукою.
Коли ж Господь мого пана вщасливить, так спогадай рабиню твою.
32
І відказав Давид Абигеї: Благословен Господь, Бог Ізраїлїв, що послав тебе сьогоднї зустріч мене.
33
Благословен і розум твій, і ти благословенна, що зупинила мене сьогоднї, що я не пійшов на пролив крови, щоб пімститись за себе власною рукою.
34
От же, так певно, як живе Господь, Бог Ізрайлїв, що зупинив мене заподїяти зло тобі, коли б ти не встигла менї зустріч поспіти, не зосталось би Набалові, покіль заднився б ранок, і того, що мочить на стїну.
35
І прийняв Давид від неї, що вона принесла йому, і рече їй: Йди супокійно додому;
бач, я прихилив ухо моє до тебе і пошанував лице твоє.
36
Як вернулась Абигея до Набала, аж се в його в дому такий бенкет, як у царя, й серце в Набала розвеселилось;
він же впився тяжко.
Тим не сказала йому нїчогісїнько, покіль настав ранок.
37
Уранцї ж, як вийшов хміль із голови в Набала, оповідує жінка йому, що сталось, і замерло серце в його і став він мов камяний.
38
І ледві минуло днїв десять, убив Господь Набала, й він умер.
39
Як прочув Давид, що Набал умер, сказав так: Благословен Господь, що відплатив за мою зневагу від Набала і вдержав слугу свого від зла;
Господь обернув злобу Набала на його ж голову.
І послав Давид сказати Абигеї, що хоче взяти її собі за жінку.
40
І прийшли Давидові слуги до Абигеї в Кармель і промовили так: Давид посилає нас до тебе, щоб узяти тебе йому за жінку.
41
Вона піднялась, потім припала ниць ід землї й промовила: Отсе рабиня твоя нехай буде як служебка, готова обмивати ноги слугам пана мого.
42
І зібралась Абигея хутенько та й сїла на осла свого;
так само й пятеро дївчат з її прислуги, й прибула вона слїдом за посланцями Давидовими та й зробилась йому жінкою.
43
І Ахиноаму взяв Давид із Езрееля, і були обідві жінками йому.
44
Саул же віддав дочку свою Мелхолу, жінку Давидову, Фалтієві Лайшенкові із Галлиму.