1
Зифії ж прийшли до Саула в Гиву та й кажуть: Чи знаєш ти, що Давид ховається в нас на горі Гахилї, перед пустинею?
2
І зладивсь Саул із трьома тисячами чоловіка вибраних з Ізраїля у Зуф-пустиню, шукати Давида в пустинї Зуф.
3
І отаборився Саул на горі Гахилї, що лежить перед пустинею при дорозї.
Давид же находивсь у пустинї, і видїв, що Саул прийшов за ним в пустиню,
4
І вислав Давид вивідачів, та й довідався, що Саул справдї прибув.
5
І встав Давид та й прийшов тайком на те місце, де Саул отаборивсь, і бачив Давид те місце, де спав Саул і Авенир, син Нирів, гетьман його;
спав же Саул в шатрі, а люде розложились кругом його.
6
І обернувсь Давид і сказав Ахимелехові Гетієві та Абессї-Зеруленкові, братові Йоабовому: Хто пробереться зо мною до Саула в табір?
І каже Абесса: Я проберусь із тобою.
7
Як же пробрались у ночі Давид з Абессою до людей (Саулових), аж лежить Саул у снї, а спис його стремить у землї в головах у його;
Абенир же й люде лежать навкруги його.
8
І каже Абесса Давидові: Сьогоднї видав Господь тобі в руки ворога твого;
позволь, я за одним разом пристромлю йогоземлї списом;
не треба вдруге.
9
Давид же відказав Абессї: Не вбивай його, бо хто наложив коли руку на помазанника Господнього, та й не був скараний?
10
І додав ще Давид: Так певно, як живе Господь: нехай вбє Господь його, чи сама прийде смерть його і він умре, або двине він у поход і поляже;
11
Мене ж нехай боронить Господь від того, щоб наложив я руку на помазанника Господнього;
ти ж возьми списа, що в головах у його й конву з водою, та й ходїмо собі.
12
От і взяв Давид списа й посудину з водою, що були в головах у Саула, та й пійшли вони собі, й нїхто не бачив, нї знав, нї прокинувсь;
всї спали, бо всїх обняв насланий від Господа твердий сон.
13
Тодї перейшов Давид на другий бік та й став на вершинї гори оддалїк, так що між ними була велика просторонь.
14
І покликнув Давид на люде й на Абенира Ниренка: Не відкликнешся, Абенире?
І відказав Абенир: Хто ти такий, що покликуєш і безпокоїш царя?
15
І озветься Давид: Ти ж такий чоловік, що нема тобі й рівнї в Ізраїлї;
чом же ти не стережеш твого пана, царя?
бо се хтось з людей пробрався був, щоб убити пана твого, царя.
16
Недобра се річ, що ти вдїяв: Так певно, як живе Господь, заслужили ви на смерть, що ви свого пана, помазанника Господнього, не стережете.
Подивись лишень, де царський спис і коновка з водою, що стояли в головах у його!
17
Саул же впізнав Давидів голос і каже: Чи се ж не твій голос, мій сину Давиде?
І рече Давид: Мій голос, пане мій, царю.
18
Та й рече далїй: Чого ж се ти женешся за твоїм рабом?
що я таке вчинив, і яке зло в руцї моїй?
19
Ой коли б же ти, пане мій, царю, хоч тепер прихилив ухо до слів раба твого: Коли Господь настроїв тебе проти мене, так нехай воно буде йому од тебе пахучою жертвою;
коли ж люде, то нехай вони будуть прокляті перед лицем Господнїм, бо вони мене оце вигнали, щоб не було менї частини в наслїддї Господньому, і сказали: Ійди, служи чужим богам.
20
Нехай же кров моя не пролиється на землю перед лицем Господнїм, оце бо царь Ізрайлїв та вийшов шукати одну блоху, як уганяють за куропаткою по горах!
21
І відказав Саул: Провинив я;
вернись назад, сину Давиде;
нїколи вже не засмучу тебе, тим що моя душа тобі сьогоднї була дорога: по дурному чинив я й проступився тяжко.
22
І відказав Давид: Ось царський спис;
нехай хто з слуг прийде сюди й візьме.
23
Господь кожному заплатить по справедливостї й вірі його, бо Господь оддав був менї в руки тебе, я ж не схотїв наложити руки на помазанника Господнього.
24
Як дорога була менї сьогоднї душа твоя, нехай така дорога буде моя душа Господеві, і нехай він рятує мене з усякої нужди.
25
І відказав Саул Давидові: Благословен єси, мій сину Давиде: ти й дїло вдїєш, і могучо переможеш.
І пійшов Давид своєю дорогою, а Саул вернувсь додому.