1
Розсудив же я сам із собою се, щоб знов у смутку до вас не прийти.
2
Бо коли я завдаю смутку вам, то хто мене розвеселить, як не той, хто засмучений через мене.
3
І написав вам се, щоб, прийшовши не мав смутку від тих, котрими годилось би менї веселитись, певен будучи про всїх вас, що моя радість для всїх вас.
4
Бо з великого горя, і туги серця написав я вам з многими сьлїзми, не щоб ви смуткували, а щоб пізнали любов, котрої в мене пребагато до вас.
5
Коли ж хто засмутив, не мене засмутив, а від части (щоб не отягчив я) і всїх вас.
6
Доволї такому сієї кари від многих.
7
Так що напротив лучче простїть і утїште, щоб надто великий сум не пожер такого.
8
Тим же благаю вас, обявіть любов до него.
9
На те бо й писав я, щоб мати доказ од вас, чи у всьому ви слухняні.
10
Кому ж ви прощаєте, тому й я;
бо й я, коли що кому простив, то ради вас перед лицем Христа,
11
щоб не подужав нас сатана;
бо нам відомі задуми його.
12
Прийшовши ж у Трояду на благовістє Христове, як відчинено менї двері в Господї,
13
не мав я впокою в дусї моїм, не знайшовши Тита, брата мого;
а, попрощавшись із ними, вийшов у Македонию.
14
Богу ж дяка, що завсїгди дає нам побіду в Христї, і пахощі знання свого обявляє через нас у всякому місцї.
15
Бо ми пахощі Христові Богу в тих, що спасають ся, і в тих, що погибають:
16
одним ми пахощі смерти на смерть, а другим пахощі життя на життє;
та кого на се вистачить?
17
Не такі бо ми, як многі, що крамують словом Божим, а щиро, як од Бога, перед Богом, у Христї глаголемо.