1
Мавши оце сї обітування, любі (мої), очищуймо себе від усякої нечистї тїла і духа, звершуючи сьвятість у страсї Божому.
2
Зрозумійте нас: ми нїкого не скривдили, нїкого не зопсували, нї з кого не здирали.
3
Не на осуд глаголю;
бо попереду сказав я, що в серцях наших ви (такі), щоб умирати з вами і жити.
4
Велика сьмілость моя до вас, велика похвала менї за вас;
сповнив ся я утїхою;
надто багатий я радощами у всякому горю нашому.
5
Бо, й як прийшли ми в Македонию, нїякого впокою не мало тїло наше, у всьому бідуючи: осторонь боротьби, в серединї страхи.
6
Та Бог, що втїшає смиренних, утїшив нас приходом Титовим,
7
не тільки ж приходом його, та й утїшеннєм, котрим утїшив ся про вас, оповідуючи ваше бажаннє, ваше риданнє, вашу прихильність до мене, так що я вельми зрадував ся.
8
Бо хоч я й засмутив вас посланнєм, не каюсь, хоч і каяв ся;
бачу бо, що те посланнє, хоч і на час, засмутило вас.
9
Тепер я радуюсь, не тому, що ви засмутились були, а тому, що смуткували на покаяннє;
засмутились бо ви по Бозї, щоб нї в чому не було вам шкоди від нас.
10
Бо смуток по Бозї нерозкаяне покаяннє на спасеннє робить;
смуток же сьвіта сього смерть робить.
11
Ось бо се саме, що по Бозї смуткували, яке велике зробило в вас дбаннє, а (яке) оправданнє, а жаль, а страх, а бажаннє, а ревність, яке (відомщеннє)!
У всьому показали ви, що чисті в сьому дїлї.
12
А хоч і писав я вам, то не задля того, хто скривдив, і не задля того, хто скривджений, а щоб явилось у вас дбаннє наше про вас, перед Богом.
13
Того ж то втїшились ми втїшеннєм вашим;
а й надто більш зрадїли радістю Титовою, що заспокоїв ся дух його від усїх вас.
14
Бо коли я хваливсь йому чим про вас, то не осоромив ся;
а, як усе по правдї говорили ми вам, так і хвала наша перед Титом правдивою була.
15
Серце ж його ще більш до вас (прихиляєть ся), згадуючи послух усїх вас, з яким страхом і трепетом прийняли його.
16
Радуюсь оце, що у всьому можу звіритись вам.