1
Йорам Ахабенко зробивсь царем Ізрайлевим у Самариї у вісїмнайцятому роцї Йосафатовому, царя Юдиного, та й царював дванайцять год.
2
І чинив він таке, що було Господеві не до вподоби, однакже не так, як його батько й мати, бо він звалив стовпи Баалові, що поставляв отець його;
3
Та все ж держався він твердо гріхів Еробоама Набатенка, що доводив до них Ізраїля, і не покидав їх.
4
Меса ж, царь Моабіїв, мав великі стада й вистачав цареві Ізрайлевому раз-по-раз по сотнї тисяч овець і по сотнї тисяч баранів із рунами.
5
Як же вмер Ахаб, відпав царь Моабійський від царя Ізрайлевого.
6
І вирушив царь Йорам того часу з Самариї та й перегледїв усього Ізраїля;
7
А Йосафатові, цареві Юдиному, повелїв з'ясити: Царь Моабіїв одпав од мене;
чи не схочеш ійти зо мною воювати Моабіїв?
Той відказав: Добре!
Як ти, так і я;
як твій люд, так і мій;
як твої конї, так і мої конї.
8
І питає він: По якій дорозї двинемо?
Відказав: По дорозї через степ Едомський.
9
От і двинули царь Ізрайлїв, царь Юдейський і царь Едомський, і йшли вони обходом сїм день, і не стало води війську й скоту, що йшов за ними.
10
І промовив царь Ізрайлїв: Ой лишенько!
скликав Господь сї три царі докупи, щоб їх подати Моабові на поталу.
11
Йосафат же каже: Чи нема тут якого пророка Господнього, щоб нам поспитати Господа через його?
І відказав один ізміж слуг царя Ізрайлевого: Є тут Елисей Сафатенко, що (вслуговуючи) подавав Ілиї воду на руки.
12
І каже Йосафат: У сього є слово Господнє.
От і пійшли до його царь Ізраїлський, та Йосафат, та царь Едомський.
13
Елисей ж сказав цареві Ізрайлевому: Що між мною й тобою?
Іди до пророків отця твого та до пророків матері твоєї.
Царь же Ізрайлїв каже йому: Чи вже ж Господь скликав сї три царі, щоб їх подати Моабові на поталу?
14
І рече Елисей: Так певно, як живе Господь Саваот, що в його службі стою, коли б я не вважав на Йосафата, царя Юдиного, так на тебе я б не споглянув і не позирнув.
15
Тепер же покличте менї грача на гуслах.
І як той дзвонив у струни, найшла на його рука Господня.
16
І він промовив: Тако глаголе Господь: Копайте по сїй долинї рови за ровами;
17
Так бо глаголе Господь: Не бачити мете нї вітру, нї дощу, а ся долина сповниться водою, так що й ви й скотина ваша пити мете;
18
Та се ще мала річ у Господа: він подасть вам і Моабіїв на поталу,
19
І ви збурите всї утверджені городи й всї головні городи, позрубуєте всї плодющі дерева, позабиваєте всї криничні джерела, й всяке добре поле попсуєте каміннєм.
20
І ось на завтра уранцї, о тій добі, як приносять хлїбову жертву, ринула разом вода дорогою Едомською, й земля сповнилась водою.
21
Як довідалися ж Моабії, що царі наступають їх воювати, то й скликали всїх, що годились до зброї, та й уставились на гряницї.
22
Уранцї ж рано, як сонце заблисло над водою, показалась Моабіям вода червоною наче кров.
23
І гукали вони: Се кров!
Певно царі вдарили один на одного та й зробили різанину проміж себе.
Нуже тепер на здобич, Моабії!
24
І наближилися до Ізраїлського табору.
І вирушили Ізрайлитяне та й ударили на Моабіїв так, що ті кинулись навтеки перед ними;
вони ж усе вганяли за ними та й побили Моабіїв.
25
І поруйнували городи, усе ж добре поле попсували, кидаючи кожен чоловік по каменеві, й позабивали всї водяні джерела, та й повирубували все плодюще дерево, так що тільки каміннє осталось в Кир-Харешетї.
А пращовики обступили та й зруйнували його.
26
І побачив царь Моабійський, що мусить полягти в бою, й взяв із собою сїмсот чоловіка взброєних мечами, щоб пробитись до царя Едомського;
та не вдалось їм се.
27
І взяв він свого перворідня, що мав царювати після його, та й принїс його у всепаленнє на мурі.
Се роздратувало так Ізраїля, що вони відступились від його та й вернулись у свою землю.